Вибори в США: Сезон праймеріз

Статті 17.02.2016

Президентські перегони в США йдуть повним ходом. І хоча до самого дня виборів ще довго – вони відбудуться в листопаді, вся країна поринула в захоплюючий процес внутрішньопартійних виборів.

Як відомо, внутрішньопартійні вибори в США проводяться з метою визначення кандидатів на загальних виборах від обох партій. Якщо бути точним, то кандидатів визначатиме конвенція обох партій, яка пройде влітку. Метою виборів є визначення делегатів на конвенції, які презентуватимуть конкретних кандидатів.

Вибори проводяться в кожному штаті окремо і в кожному штаті за своїми правилами. Зокрема, в деяких штатах делегатів на конвенцію обирають відкритим голосуванням – під час так званих кокусів, в інших штатах закритим голосуванням – преймеріз. В деяких штатах кількість делегатів визначається пропорційно до результатів, які кандидати отримали на виборах, в інших діє принцип «winnertakesall», тобто переможця виборів представлятимуть всі делегати від даного штату.

Історично склалось, що деякі штати мають більше значення на внутрішніх виборах, ніж інші. І справа не в кількості делегатів від штатів, а в тому що результати виборів в штатах, в яких вибори проводяться раніше суттєво впливають на думку виборців в решті штатів. За весь час проведення внутрішніх виборів не було випадку, щоб кандидат виграв вибори в трьох перших штатах і не взяв номінацію від своєї партії.

Вибори в перших двох штатах – Айові та Нью Гемпширі вже позаду, попереду праймеріз у Південній Кароліні у республіканців та кокус в Неваді у демократів.

Ще одним важливим днем виборчих перегонів є так званий superTuesday – вівторок 1 березня, коли пройдуть вибори одночасно в 12 штатах. Очевидно,що цей день багато що вирішить в долі майбутніх президентських виборів.

(Соціал) Демократична партія

Найкращим кандидатом від демократів наразі безумовно є Френк Андервуд. Але, нажаль, на відміну від цього холоднокровного убивці двоє інших кандидатів балотуються в реальному світі. Це Гілларі Клінтон та Берні Сандерс.

Якщо про колишню першу леді та голову Держдепу Клінтон всі ми хоч щось чули,то 74-річний сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс – темна конячка для української публіки.

Найвідоміший і найхарактерніший факт про Берні – це його соціалістичні політичні погляди. Достойною моделлю для наслідування сенатор вважає країни Скандинавії, а свій медовий місяць з другою дружиною провів у Радянському Союзі.

Попри, здавалось би, неприпустиму для американської політики риторику, Сандерс завоював довіру значної частини електорату, звинувачуючи у всіх бідах корпорації, постійно вказуючи на дрібний відсоток багатіїв, що володіють величезним відсотком статків та обіцяючи всім все безкоштовно в разі своєї перемоги.

Такі обіцянки викликали симпатію зі сторони «прогресивних» кіл, зокрема студентства. І ця симпатія вже конвертувалась унеочікувано впевнені результати в перших двох штатах. Зокрема, в Айові Гілларі перемогла з різницею лише в 6 голосів (з якими теж не все чисто, адже доля частини з них визначалась підкиданням монетки), а в Нью Гемпширі Берні обійшов свою конкурентку, здобувши дві третини голосів. Що, до слова, зробило його першим в історії юдеєм-переможцем праймеріз.

Такий неочікуваний хід кампанії підтверджує образ Гілларі, як людини-катастрофи. В своїх мріях вона поселилась в Білому Домі вдруге ще у 2008 році, але примудрилась програти праймеріз молодому сенатору зі штату Іллінойс – Бараку Обамі. Після того вона встигла «відзначитись» на посту держсекретаря сумнозвісним епізодом з нападом на американське посольство в Бенґазі (Лівія) та «перезавантаженням» стосунків з Росією.

Варто відзначити, що цю кампанію пані Клінтон починала цілком успішно, маючи перевагу над Сандерсом в Айові більш ніж 50% ще півроку тому.

Однак, вражає навіть не те, як стрімко Гілларі втрачає позиції, а те яким чином вона намагається їх відвоювати. Можна було б припустити, що вона зіграє на надто лівих поглядах Берні та покаже себе, як серйозного кандидата-центриста, але ж ні. Не полінуйтесь та пошукайте відео з її виступів в Айові чи в Нью Гемпширі і Ви неодмінно зловите себе на думці, що когось Гілларі вам нагадує. І цим кимось буде Наталія Вітренко. Ви помітите і зовнішню подібність, і стилістику висловлювання (ох ці крики в мікрофон), і спільну риторику. Клінтон наполягає на своїй «прогресивності», а сторонній спостерігач не може не помітити її «соціалістичності».

Проте мало хто вірить в її ідейність. За час своєї політичної кар’єри вона втратила довіру багатьох виборців, зокрема і своїх однопартійців.

Попри все це з великою часткою ймовірності можна стверджувати, що місіс Клінтон таки виграє внутрішні вибори. По-перше, попереду вибори в південних штатах, які є традиційною «базою» Клінтонів, по-друге,Сандерс має досить обмежене фінансування, адже на підтвердження своїх соціалістичних поглядів він відмовився приймати фінансування від «великих донорів», на відміну від Клінтон, джерела фінансування якої загалом окрема і досить скандальна тема. Отже, навряд у Берні вистачить ресурсів змагатися з «машиною» Клінтонів.

Але і без загрози зі сторони Берні Сандерса у Клінтон існують проблеми. Мова про скандальну історію з імейлами. Приблизно півроку тому стало відомо, що займаючи посаду держсекретаря Гілларі Клінтон в робочих цілях використовувала власний імейл, розташований на приватному сервері. Очевидно, що це – грубе порушення та загроза національній безпеці. Наразі розслідуванням цієї справи займається ФБР і зовсім не виключено, що Гілларі попрямує не до Білого Дому, а у в’язницю.

В пресі вже деякий час обговорюють таємний «план Б» партійного керівництва демократів. Його суть полягає у висуненні третього кандидата – добре відомого українцям нинішнього віце-президента Джо Байдена.

Чутки про його бажання балотуватись циркулювали давно. Однак, в жовтні минулого року він заявив, що не робитиме цього. Проте, оголосивши про своє рішення, у звернені до преси він зазначив, що «не буде мовчати», натякнувши, що це ще не останнє його слово в цій кампанії.

Якщо проаналізувати ситуацію в Демократичній партії та в Сполучених Штатах загалом, варіант з кандидатурою Джо Байдена може виявитись не таким вже й фантастичним.

Справа в тому, що ще з часів президентства Біла команда Клінтонів має визначний вплив на політику партії. В 2008 навколо кандидатури Обами сформулювалась опозиційна до Клінтонів команда, в якій віце-президент Байден відіграє роль голосу здорового глузду і є однією з небагатьох світлих сторін адміністрації нинішнього президента.

На момент початку президентської кампанії 2016 Клінтони зробили все, щоб повернути колишній вплив. Схоже, що команда нинішнього президента просто не наважилась вступити в пряму боротьбу з машиною Клінтонів. Однак більша частина фінансових донорів кампанії Обами в 2008 році утримались від фінансування Гілларі, а отже мали інші плани.

Якщо припустити, що в найближчі тижні скандал з імейлами набере нових обертів і Джо Байден виставить свою кандидатуру напередодні superTuesday,він матиме всі шанси на успіх. Більш того, такий варіант може бути навіть кращим для містера Байдена, ніж повноцінна участь в кампанії, адже за час підготовки до виборів в Айові та Нью Гемпширі йому б довелось відповідати за останні сім років адміністрації Обами, що відобразилось би на рейтингах.

Республіканські бої без правил

Після двох поспіль поразок на президентських виборах 2008 та 2012 років республіканська виборча аудиторія суттєво розділилась у своїх поглядах на майбутнє партії.

Це розділення стало однією з причин того, що за можливість стати кандидатом в президенти від Республіканської партії вирішило позмагатись аж 16 претендентів. Наразі десятеро з них вийшли зі змагання, а про інших шістьох ми поговоримо детальніше.

Безумовно, найяскравішим кандидатом є Дональд Трамп. Вступивши в змагання півроку тому, він впевнено зайняв чільне місце у всіх можливих опитуваннях і продовжує утримувати лідируючу позицію дотепер.

Чим саме мільярдер та шоуменТрамп завоював симпатії республіканських виборців залишається загадкою для багатьох експертів й досі.

Його політичні погляди можна описати двома-трьома фразами, які він невпинно повторює на кожному публічному заході: «Our government is just stupid!», «We don’t win anymore!», «We will make America great again!»

Власне його вміння харизматично обіграти роздратованість та незадоволення американців нинішнім станом речей, а також його знання та зв’язки у медіа-галузі і формують його високі рейтинги.

Серед його політичних ініціатив та планів на президентство варто відмітити наступне: збудувати стіну на кордоні з Мексикою і змусити мексиканський уряд платити за неї, заборонити в’їзд до США всім мусульманам, перестати фінансувати «невідомих нам людей» в Сирії, натомість співпрацювати з Росією у боротьбі з ІДІЛ.

Трамп досить неочікувано програв кокус у першому штаті – Айова,зайнявши друге місце з результатом в 24%. Хоча це й можна пояснити тим, що його команда не робила ставку на цей непростий та нетиповий штат.

Свою перевагу Трамп цілковито реалізував в Нью Гемпширі, здобувши 35.3% підтримки. Однак реально значною може виявитись перемога цієї суботи в Південній Кароліні. Згідно з опитуваннями Трамп може розраховувати на 35% підтримки, але на відміну від виборів у попередніх двох штатах, в Південній Кароліні переможець отримає представництво всіх 50 делегатів від штату на партійній конвенції. Таким чином замість 17 делегатів, яких уже зараз має Трамп, він матиме 67, що вже дуже серйозна заявка на перемогу.

Єдине, що може завадити Трампу здобути бажану перемогу – це його невдалий виступ на дебатах минулої суботи. Зазвичай Трамп вправно змагався у словесних дуелях з усіма своїми опонентами, а найбільше від атак Трампа страждав Джеб Буш. Але чи не вперше Буш показав себе з сильної сторони, а Трамп програвав за кожним пунктом. Зокрема, несхвальні вигуки на свою адресу мільярдер почув після своїх висловлювань, про те що війна в Іраку була помилкою, а Джордж Буш винен в атаках 11 вересня. Ще однією причиною незадоволення аудиторії були слова Трампа про те, що програма «Планування родини» має багато позитивних сторін.

Аналізуючи феномен Дональда Трампа за підсумками суботніх дебатів, автор консервативного видання «National Review» Девід Френч робить висновки, що Трамп не є ані поміркованим республіканцем, ані консерватором, ані революційним явищем в Республіканській партії. Трамп є демократом.

Питання лише в тому – чому демократ має такий високий рейтинг серед республіканців?

Інший популярний кандидат,безперечно, немає нічого спільного з опонентами з Демократичної партії. Окрім, хіба що, нелюбові до партійних босів власної партії. Його ім’я – Тед Круз.

Переконаний консерватор, фаворит Партії чаювання, борець з «вашингтонським картелем» він уже здобув одну перемогу, завоювавши 27.6% підтримки республіканських виборців в штаті Айова. Враховуючи потужний вплив євангелістської спільноти в цьому штаті, перемога Круза не була несподіванкою.

В загальнонаціональних опитуваннях Круз займає другу сходинку, поступаючись Трампу приблизно десятьма пунктами. Попри це Круз та його команда воліють воювати не зі своїм головним конкурентом, а з кандидатами від партійного істеблішменту, які дихають йому в спину.

Чи багато шансів у Круза на перемогу? Більш поміркований за консервативну Айову штат Нью Гемпшир дав Теду Крузу всього 11.7% підтримки, що було третім результатом. Однак, попереду вибори на консервативному півдні, зокрема і в штаті Техас, представником якого в Сенаті і є Круз.

Однак, навіть в разі перемоги у Круза можуть виникнути проблеми, адже він був народжений в Канаді і був громадянином цієї крани до 15 років. І хоч мати Круза була американкою (а батько,до слова, біженцем з Куби), однозначної відповіді на питання чи має право Круз займати посаду президента США немає.

І Трамп, і Круз – кандидати, на яких партійний істеблішмент Республіканської партії не може зробити ставку. Першопочатковим кандидатом від партійних босів був брат 43-го та син 41-го президентів США Джеб Буш. Але успіхи колишнього губернатора Флориди закінчились на етапі збору коштів. Зібравши рекордну суму на свою кампанію Джеб не зміг підкріпити її достойними рейтингами.

Відверто кажучи, Буш видається ідеальним кандидатом на посаду президента. Він має досвід урядування, адже два його губернаторських терміни у Флориді – приклад вдалої консервативної політики. Окрім того, він проявив себе, як людина зі здоровими республіканськими поглядами на зовнішню політику.

Проте вже після перших дебатів стало ясно, що в цій кампанії цінують інші якості. Нестача харизми, невміння бути «поганим хлопцем» щоразу ставили наймолодшого Буша в невигідне становище в перепалках з такими опонентами як Трамп.

Але після десятка невдалих дебатів Буш, схоже, таки навчився цій справі, щоразу вдаліше атакуючи Трампа і, іноді, інших своїх опонентів. Наразі це не дало серйозних результатів, якщо не вважати таким 11% підтримки в Нью Гемпширі.

Суботні дебати в Південній Кароліні, безумовно, були найкращими для Буша. Крім того, напередодні виборів у цьому штаті Буш пустив в хід важку артилерію – свого брата Джорджа. Той виступив на підтримку Джеба, а також дав з ним спільне інтерв’ю на Fox News. Варто зазначити, що це перші публічні виступи Джорджа Буша з того часу, як він залишив президентський офіс.

Буші завжди мали велику підтримку в штаті Південна Кароліна і хоч візит Джорджа Буша поки що не надто помітно відобразився на результатах опитування, існує деякий шанс, що Джеб здобуде позитивний результат на праймеріз наступної суботи.

На відміну від свого наставника Джеба Буша, молодий сенатор Марко Рубіо – чудовий оратор і ніколи не мав проблем з дебатами. Хороша кампанія допомогла йому неочікувано здобути 23% і третє місце на виборах в Айові. Після цього в американській пресі заговорили, що подальша кампанія буде забігом на трьох, маючи на увазі Трампа, Круза та Рубіо.

Однак вже наступні дебати в Нью Гемпширівідкинуди цю думку. Вперше серйозно оступився Марко у вербальній дуелі з губернатором штату Нью Джерсі Крісом Крісті (який вже покинув перегони), який натиснув на найслабкіше місце Рубіо – його досвід.

Дійсно, Марко лише декілька років тому вперше зайняв місце в Сенаті і зовсім не має управлінського досвіду. Крім того, в дуже болючому для республіканців питанні міграції він займав неоднозначну позицію, спершу разом з колегами-демократами готуючи законопроект, який передбачав легалізацію нелегальних мігрантів, а тепер відмовляючись від своїх колишніх поглядів.

Цікавим є і той факт, що його кампанію з обрання до Сенату підтримувала Партія чаювання – консервативне крило Республіканської партії, що оголосило війну партійним босам. Сьогодні ж Марко змагається з Бушем за неофіційний статус кандидата від істеблішменту. Важко сказати, хто цей статус виграє, але одному з двох необхідно покинути змагання до 1 березня, щоб інший міг розраховувати на підтримку достатньої кількості виборців аби перемогти Трампачи Круза.

Ще одним кандидатом від істеблішменту міг би стати губернатор Огайо Джон Касік, однак не схоже, що у нього вистачить ресурсів серйозно боротись за номінацію. Він показав хороші результати в Нью Гемпширі, здобувши друге місце з 15.8% підтримки, однак вся його кампанія сконцентрована, здебільшого, в Нью Гемпширі та Мічигані і на статус загальнонаціональної заледве претендує.

Не схоже, що матиме успіх й інший кандидат-республіканець доктор Бен Карсон.

Чого чекати нам?

Найімовірніше на виборах в листопаді ми побачимо пару Клінтон-Трамп. У випадку абсолютно катастрофічної ситуації в нашій національній політиці у наших громадян завжди є крайній варіант – еміграція. В цьому ж випадку радимо всім читачам звернути увагу на програму НАСА з переселення на Марс.

Якщо ж серйозно, то перемога когось з цих двох кандидатів дійсно віщує мало приємного для України. Позбавлена особливих принципів та орієнтирів Гілларі в кращому випадку вирішить проігнорувати українську проблему, в гіршому – візьметься її вирішувати. Що ж на думці у Трампа можна лише здогадуватись. Але його сентимент до Путіна не може означати нічого хорошого.

В цьому випадку Україні, її громадянам та політичній верхівці треба зробити єдиний правильний висновок і приготуватись максимально автономно та незалежно вирішувати власні проблеми і реалізувати власні національні інтереси.

Готуючись до гіршого, можна все ж сподіватись на неочікувану появу у передвиборчій кампанії відомого друга України Джо Байдена від демократів та не менш неочікувану перемогу Джеба Буша або Марко Рубіо (ну в крайньому випадку Теда Круза) у республіканців.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Вибори в США: Сезон праймеріз

comments powered by Disqus