Росія слабне, Туреччина зміцнює свої позиції

Новини 22.04.2015

Продовжуючи тему майбутнього чорноморського регіону з послабленням позицій Росії, ми знову звертаємось до ролі Туреччини. І хоч основна увага Анкари в наступні роки буде зосереджена на вирішенні проблем на своїх південних кордонах, північний напрям не залишиться поза увагою. Пропонуємо вашій увазі статтю на відповідну тему добре відомої аналітично-розвідувальної корпорації Stratfor.

Росія слабне, Туреччина зміцнює свої позиції

Відносини між Росією та Туреччиною кардинально змінюються. Внутрішня економічна криза, низькі ціни на енергоносії та вибіркова енергетична політика Європи послабили Росію. До того ж, Москва активно залучена до кризи в Україні, що розгортається на протилежному березі Чорного моря. Непевна позиція Росії та неспокій в Україні дають турецьким лідерам можливість діяти більш інтенсивно в регіоні, що також змінює характер їх відносин з російськими колегами. Такий розвиток подій врешті-решт може розв’язати Туреччині руки для ведення більш жорсткої політики по відношенню до діяльності Росії на Кавказі та в Чорному морі. При цьому Туреччина також може приєднатися до нового керованого США альянсу країн Центральною та Східною Європи. 

Аналіз

Росія та Туреччина розташовані на протилежних сторонах узбережжя Чорного моря. Така географічна особливість визначила їх історичне суперництво. Російська імперія та попередник Туреччини, Османська імперія, постійно боролися за контроль та вплив вздовж морського узбережжя в Криму та на Кавказі, провівши за 4 століття 12 війн. В 1952 році Туреччина вступила в НАТО і через контроль над Босфорською протокою стала досить впливовим членом Західного Альянсу часів Холодної війни, відрізаючи Радянському Союзу доступ до Середземного моря. Посилення політичної та економічної потужності Туреччини протягом останнього десятиліття надали їй змогу самостійно, незалежно від США, визначати свою регіональну політику, яка, однак, тоді ще не створювала проблем для Росії безпосередньо. Туреччина продовжувала покладатися на імпорт російського природного газу і з огляду на подальше відновлення позицій Росії в регіоні у минулому десятилітті не стала брати на себе активну роль на Кавказі та в Чорному морі.

Однак, протягом декількох останніх тижнів складно було не помітити напругу у відносинах між лідерами двох країн. За минулий рік президент Росії Владимир Путін та президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підтримували тісний контакт та мінімізували публічні протиріччя.  Однак, ситуація змінилась в перші дні квітня, коли міністр закордонних справ Туреччини Мевлут Кавусоглу відкрито розкритикував Росію. Він засудив політику Росії по відношенню до турецьких меншин – кримських татар – та назвав закриття Москвою кримськотатарського телевізійного каналу «утиском».  Прес-секретар Путіна, Дмитро Пєсков, відповів на це тим, що російський уряд надає «вичерпну інформацію» турецькому керівництву. Міністр закордонних справ Росії, Сергій Лавров, в свою чергу, нагадав Туреччині, що наполегливість Анкари щодо транспортування до Криму виключно через Україну була єдиною причиною, яка не давала здійснювати більш ретельний моніторинг ситуації в тому районі.

Такий обмін люб'язностями між Москвою та Анкарою почався після того, як вище керівництво Туреччини здійснило серію візитів до прикордонних країн Європи, які приймають найбільш активну участь у діяльності Альянсу щодо посилення оборонного співробітництва вздовж східних кордонів НАТО. Двадцятого березня Ердоган відвідав Україну, а через три дні міністр закордонних справ Польщі, Грегор Щетина, завітав до Анкари. В період з кінця березня до початку квітня керівництво Туреччини відвідало Словенію, Словаччину, Румунію, Молдову та Литву. Перед цією серією візитів Туреччина здебільшого трималась на відстані від керованого США альянсу європейських країн, віддаючи перевагу добросусідським відносинам з Росією.

Зміни в регіоні Чорного моря

Позиція Туреччини продовжує змінюватись у відповідь на зміни в безпековому середовищі Чорного моря. Росія, долучившись до кризи в Україні, пограла м'язами уздовж північного узбережжя Чорного моря, анексувавши Кримський півострів, що має стратегічне значення. Потім Москва посилила свої позиції на морі, вдосконаливши більшу частину Чорноморського флоту новою та більш сучасною технікою. Такі дії не на жарт схвилювали турецьких стратегів, які почали пригадувати боротьбу минулих століть за контроль в регіоні та історичний тиск Росії на землі Османської імперії.

З-поміж  країн, які нещодавно відвідало турецьке керівництво, Литва та Румунія виявилися особливо відкритими до співпраці з сусідами разом з НАТО та Сполученими Штатами для укріплення оборони, встановлення нових координаційних структур та збільшення кількості ротацій військ. Дехто з цього новоявленого альянсу докладає зусиль для залучення Туреччини. У разі успіху, Туреччина стане південним оплотом для ланки країн від півночі Балтики до Середземномор'я, формуючи стратегічний захист від Росії. Сполучені Штати мають особливий інтерес у включенні Туреччини до цього альянсу та її наближенні до своїх партнерів НАТО.

Зміни в регіональній політиці Туреччини також пов'язані із коливаннями в динаміці енергоносіїв.   Туреччина імпортує половину свого природного газу з Росії. У 2014 році Туреччина платила приблизно 418 доларів США за 1000 кубічних метрів природного газу Росії - набагато дорожче, ніж деякі європейські країни. Така висока ціна - наслідок залежності Туреччини від російської енергетики. Переговори про знижку на природній газ були одним із основних пріоритетів Туреччини.  В той же час згідно з договором, підписаним у 2010 році, російська державна компанія «Росатом» зобов'язалася побудувати першу турецьку атомну електростанцію в м. Аккую, що на півдні Туреччини. Однак, проект ціною в 22 мільярди доларів США, які має забезпечити Росія, був відкладений, мовляв, через особливості навколишнього середовища та фінансові труднощі, і тепер замість 2019 буде завершений певне аж у 2022 році.

Першого грудня, під час свого візиту до Туреччини президент Росії Володимир Путін заявив про скасування запланованого раніше проекту газопроводу «Південний потік». Проект був скасований внаслідок підвищення цін та нормативних обмежень зі сторони Європейського Союзу. На заміну Москва розпочала планування іншого газопроводу, що через Чорне море простягатиметься до Туреччини, проводячи природній газ до грецького кордону – проект, відомий під назвою «Турецький потік». Для Туреччини новий газопровід став би джерелом додаткового доходу та сприяв би пожвавленню енергосистеми країни, адже половина природного газу, що Туреччина наразі імпортує з Росії, проходить через нестабільну Україну. Путін додав, що у 2015 році Туреччина отримає 6% – знижку на придбання природного газу в Росії, додатково в цьому році імпортуючи з Росії 3 мільярди кубічних метрів газу за рахунок розширення Блакитного Потоку.

Однак, у грудні було схоже на те, що Росія виявиться неспроможною фінансувати також і Турецький Потік. Нестабільність рубля та падіння цін на енергоносії негативно вплинули на фінансові спроможності Росії.   Туреччина добре розуміє вразливе положення Росії і в той же час непокоїться через дефіцит власного розрахункового балансу.    Анкара скористалась можливістю зчинити більший тиск для отримання знижки на природній газ.  Двадцять сьомого лютого міністр енергетики Туреччини, Танер Їлдіз, заявив про те, що Росія надасть Туреччині знижку у 10.25%. Тим не менше, через декілька тижнів Їлдіз додав, що угода про знижку ще має бути підписана обома сторонами. Схоже на те, що в підписанні угоди виникли певні труднощі.  Деякі ознаки вказують на те, що Росія очікує на більш тверді зобов'язання зі сторони Туреччини перед тим, як долучитися до проекту «Турецький потік». Тоді як у минулому залежність Туреччини від Росії у поставках природного газу змушували турецьке керівництво погоджуватись із високими цінами, сьогоднішня зростаюча економічна напруга в Росії та її неспроможність виконати свої фінансові зобов'язання щодо «Турецького потоку» посилюють переговорні позиції Туреччини.

Однак, вибір Кремля обмежений через низькі ціни на енергоносії та внутрішню економічну кризу.  Це посилило залежність Росії від її споживачів. Тоді, коли ціни на енергоносії були високими, Кремль використовував природній газ як інструмент зовнішньої політики,  надаючи знижки одним країнам і погрожуючи припиненням поставок іншим.     Однак тепер, Росія не може собі дозволити втратити дохід через припинення поставок або довгострокові знижки - факт, що став очевидним через нещодавні події в Україні, коли Росія дозволила продовжити тимчасову угоду на поставку природного газу на три місяці  після того, як Київ почав імпортувати більше енергетичного товару з Європи.

Прогрес відносин між Іраном та Заходом також посилив переговорні позиції Туреччини по відношенню до Росії. Нові поставки природного газу з Ірану вірогідніше всього послаблять роль Росії як основного експортера природного газу в Туреччину.    Також протягом наступних декількох років очікується початок роботи нових проектів Південного Шляху, і планується, що у 2018 році Туреччина отримає приблизно 10 мільярдів кубічних метрів на рік з азербайджанського родовища Шах-Деніз-2. До того ж, по завершенню Транскаспійського газопроводу Туреччина зможе отримувати ще більше природного газу з Туркменістану.

Поставки з таких країн, як Іран та Азербайджан, можуть значним чином знизити залежність Туреччини від російських поставок – те, що добре розуміли учасники російсько-турецьких переговорів про ціни та поставки. Пропозиції про розширення Турецького Потоку та Південного Потоку передбачають довгострокові проекти, які вимагають значної фінансової та політичної підтримки третіх сторін.  З 2010 року попит Туреччини на поставки природного газу збільшився на приблизно 10 мільярдів кубічних метрів, що послужить збереженню подальшої ролі Росії в якості важливого енергетичного партнера. Туреччина з готовністю розглядатиме будь-яку пропозицію, так як це передбачає можливість додаткового доходу від сплати транзитних цін, де передбачено, однак політична воля та потенційні фінансові труднощі, пов'язані з проектами Південного Потоку, в кінці-кінців, скоріше за все, візьмуть своє.

Нові обставини

Кремль усвідомлює небезпеку тісних взаємин Туреччини та Заходу. Хоч Туреччина і є членом НАТО та приймає участь в морських навчаннях спільно з країнами Чорного моря, вона не ігнорувала безпекові проблеми Росії.  Туреччина контролює Чорне море і, відповідно, доступ Росії до Середземномор'я.  В контексті участі Росії у конфлікті з США та Європою за майбутнє України, більш активне членство Туреччини в НАТО становитиме для неї виклик.

Туреччина перевірила вірність Росії зобов'язанням щодо двосторонніх відносин з Анкарою, запросивши президента Росії на урочистості, присвячені Дню Галіпольскої битви.  Уряд Туреччини визначив дату заходу так, щоб він співпадав з церемонією у Вірменії, присвяченій 100-й річниці вірменського геноциду. Вірменія є ключовим союзником Росії, і ці заходи нагадують про складні історичні події в Туреччині. За словами прес-секретаря Путіна візит президента до Єревану був запланований на 19 березня.

Реакція Росії на таку хитрість була красномовною.  Було схоже на те, що Путін змінив свої плани з огляду на зростання напруги у російсько-турецьких відносинах в кінці березня - на початку квітня. Вірогідно намагаючись зберегти позитивний напрям цих відносин, Пєсков відступив від своєї початкової заяви про візит до Єревану, зазначивши, що присутність Росії на заході ще розглядається.

В той же час у своїй заяві 9 квітня Пєсков підкреслив, що Росія направить свого представника з числа високопосадовців до Туреччини на річницю Галіпольської битви. Рішення Кремля приділити увагу річниці битві вірогідно дало поштовх заяві посла Туреччини в Москві 10 квітня про те, що до кінця року Ердоган відвідає Росію.

Туреччина може становити значну загрозу інтересам Росії в регіоні, особливо на Кавказі. Туреччина має тісні зв'язки з Азербайджаном, як політичні, так і сфері оборони. Впродовж останніх декількох місяців між Туреччиною та Азербайджаном зросла напруга через спірну територію Нагірного Карабаху, однак відкритий конфлікт не розпочався, частково завдяки військовій присутності Росії у Вірменії. Послаблення Росії та посилення позицій Туреччини могло б призвести до загострення військових дій між Азербайджаном та Вірменією, а згодом – до залучення Туреччини.

У разі руху Туреччини в напрямку приєднання до керованого США альянсу прикордонних країн Європи, Анкара сприятиме стратегії США по поступовому збільшенню їх регіональної присутності. При такій політиці Туреччини Росія практично опиниться в оточенні на Чорному морі. Туреччина контролює прохід через Босфор та утримує військово-морські сили та засоби на Чорному морі разом з західно-орієнтованими Румунією, Болгарією та Україною.

Внутрішні проблеми Росії та її зазіхання на Україну змінили характер зовнішньої  політики Туреччини по відношенню до Москви. Для Туреччини дії Росії в Україні становлять загрозу стабільності в регіоні Чорного моря.  При подальшому розвитку економічної кризи Росія буде неспроможною відповідати основним енергетичним вимогам Туреччини, а саме щодо знижки на природній газ. В той же час, Туреччина стає менш залежною від російського природного газу завдяки проектам Південного Потоку та нових поставок з таких країн, як Азербайджан та Іран. Анкара може зробити вибір на користь зближення зі Сполученими Штатами та пожвавлення зусиль щодо посилення оборони вздовж східного кордону НАТО. В такому разі регіональна динаміка зазнає відповідних змін.

Stratfor.com

Переклад Іван Невмержицький

Росія слабне, Туреччина зміцнює свої позиції

comments powered by Disqus