Страсті за дискримінацією

Новини 12.11.2015

Черговий раз український інформаційний простір сколихнула тема, яка, здавалось би, в наших умовах не мала майоріти на перших шпальтах. Безвізовий режим, трудовий кодекс, дискримінації, ЛГБТ. Як би нам не хотілось проігнорувати ці питання, але, очевидно не вийде.

Тож #республіканський_погляд на царство абсурду останніх днів в п’яти пунктах:

Перше. Якщо окремі пункти «безвізових» законів викликають таку неоднозначну реакцію в суспільстві – чому б не розглянути ці питання ретельніше? Без ламання регламенту через коліно, без внесення законопроектів в останній момент? Невже питання лібералізації візового режиму таке критичне? І невже відтермінування цього питання хай на півроку чи рік – дійсно така велика проблема?

Тут виникає питання до активістів, яких зачепило саме питання безвізового режиму з ЄС. Звісно, не може бути поганих причин для тиску на парламент для того щоб змусити його працювати. Але причин – більш критичних і вагомих – у нас достатньо.

Друге. Чому стільки уваги закцентовано саме на даній поправці до чинного трудового кодексу? Адже новий трудовий кодекс вже прийнято в першому читанні і логічно було б зосередитись на його доопрацюванні перед другим читанням. Замість цього увага суспільства і політиків зосереджена на модифікації кодексу, якому лишилось декілька місяців. Ще один абсурд.

Третє. Питання боротьби з дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації знову спровокувало суспільство обговорювати болючу тему ЛГБТ. І саме в контексті прав ЛГБТ в рамках трудового законодавства апокаліптичні настрої консерваторів, зокрема і релігійних діячів, лишаються незрозумілими.

Гріховна сутність людини має перешкоджати її можливості працювати? Не схоже, щоб ця логіка вкладалась в русло християнської моралі. Враховуючи, що антидискримінаційна поправка не змушує християнина йти на поступки своїм переконанням і віруванням, вона не мала б турбувати церкву та вірян.

Якщо ж мова про сам факт введення ЛГБТ в законодавче поле, то тут церкві варто б грати на випередження. Замість того, щоб намагатись вберегти законодавство від впливу секуляризації та ліво-ліберальних віянь, християнська спільнота могла б виграти від процесів розділення держави та церкви. Якщо держава бажає, щоб церква від неї була відділена, то і церкві варто вимагати відділення від держави. Чому до цього часу християнські спільноти не піднімають питання ліквідації державної монополії на реєстрацією шлюбу?

Якщо церква матиме можливість реєструвати шлюб самостійно, то і самій сутності шлюбу не загрожуватиме будь-яке спотворення. Це питання не є безпрецедентним і потребує глибшого обговорення.

Четверте. Ліберальна позиція щодо дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації теж не позбавлена абсурдності. Невже трудова дискримінація за даною ознакою – це дійсно поширене явище, яке потребує правового регулювання? Сумнівно, що в анкетах при прийомі на роботу є пункт про сексуальні вподобання, так само сумнівно, що це питання підіймається на співбесідах. А якщо питання не є критичним та й взагалі актуальним, то його законодавча оформленість, здебільшого, слугуватиме для різного роду маніпуляцій. Чи потрібна нам ще одна неоднозначна норма і в без того обтяженій законодавчій базі?

П’яте. І це те принципове питання, яке мало б широко обговорюватись в контексті реформи трудового законодавства. Якщо ми декларуємо свою відданість ідеям вільного ринку, то маємо бути послідовними і не виключати з поняття «вільного ринку» ринок праці. Роботодавцеві має бути надана свобода дискримінувати потенційного працівника за будь-якою ознакою. Так само, як і працівникові право дискримінувати роботодавця.

Якщо підприємець бажає, щоб в його офісі працювали виключно блондини зростом 185 см – це його право. Так само, як і право працівника – не влаштовуватись на роботу до роботодавця албанської національності. Проте обидва – і роботодавець і працівник – не зважатимуть на несуттєві фактори, якщо вони собі не вороги. Підприємець, що хоче заробляти гроші обиратиме працівника за його професійними, а не будь-якими іншими якостями.

Свобода – найкращий регулятор.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Страсті за дискримінацією

comments powered by Disqus