Жепа: історія одного забутого подвигу

Історія 15.07.2015
У світі завжди є місце героїзму. Але рік Третіх українських Визвольних Змагань вже довів: там де є перемога, там за нею слідує зрада. І є такі факти з історії, про які не хочуть говорити та згадувати не тільки сторони конфлікту, а й навіть треті країни. Про такий факт з історії і буде цей текст. Рівно двадцять років тому на весь світ прогриміла назва невеликого містечка Сребрениця у Боснії, де сербські бойовики вирізали в кращих балканських традиціях від семи до восьми тисяч боснійців-мусульман. І абсолютно непомітно пройшла історія містечка з дзвінкою для українського вуха назвою Жепа, де 79 українських миротворців врятували дев`ять тисяч боснійців. Чому ж так? Спробуємо розібратися. Все почалося в 1992 році з самопроголошення боснійцями (44% населення краю) незалежності від Югославії. З цим не погодилися етнічні серби (31% населення), що розгорнули за підтримки югославського лідера Слободана Мілошевича бойові дії проти босняків. До конфлікту підключилися також хорвати (17% жителів краю), зацікавлені у приєднанні до новоствореної Хорватії частини території Боснії. Військовий конфлікт намагалася вирішити миротворча місія ООН, яка організувала, зокрема, особливі зони безпеки в місцях компактного проживання мусульман-боснійців на сході країни, який заселений переважно сербами. Ну просто геніальна ідея, погодьтеся. Однією з таких зон стала Сребрениця. Це місто переходило з рук в руки на початковій стадії війни, але потім у ньому закріпилися боснійці. В населений пункт у пошуках власної безпеки потягнулися мусульмани, які жили поблизу. Населення міста багаторазово зросла. До початку 1995 року Сребрениця являла собою відрізаний від «великої Боснії» мусульманський анклав на території самопроголошеної Республіки Сербської. Безпеку міста повинен був забезпечувати батальйон голландських миротворців чисельністю 600 чоловік, однак його роботою були не задоволені обидві воюючі сторони. У березні 1995 лідер боснійських сербів Радован Караджич наказав повністю блокувати зони проживання боснійців на своїй території. Виконувати наказ взявся генерал Ратко Младич. Серби атакували Сребреніцу, контингент ООН склав зброю без бою, війська НАТО не стали втручатися через погрозу сербів знищити полонений голландський батальйон. 11 липня Сребрениця перейшла під контроль військ Республіки Сербської, а змішана військово-громадянська колона відступаючих з міста боснійців чисельністю понад 10 тисяч осіб була атакована і розбита. За офіційною версією світової спільноти, в місті і його околицях почалися численні сплановані розправи. Точніше, справжні етнічні чистки: пошуки і вбивства боснійців. Число жертв дій сербів склало 8000 чоловік. Намолодшою було 13 років. А до чого тут українці? А ось до чого. Селище Жепа перед війною налічувала майже 2,5 тисячі жителів, з яких 95% становили боснійці і тільки 5% - серби. Сьогодні з більш ніж 800 довоєнних дворів Жепи нині заселено лише близько 200. Переважно сербами. Прям як у роки голодомору, коли на українські землі заселяли самі знаєте кого. У 1995 році Жепа була наступним пунктом «програми Караджича» з ліквідації вогнищ опору на сербській території. Через два дні після взяття Сребрениці війська Младича взяли курс на цю найменшу зону безпеки ООН у краї. Її охороняли всього 79 українських миротворців. Їх планували використовувати в якості живого щита обидві сторони. Боснійці намагалися взяти українців у заручники, щоб зажадати негайної захисту від НАТО, щоб уникнути повторення подій Сребрениці. Серби хотіли захопити контингент з протилежною метою - загрозою розстрілу українських військових убезпечити себе від нальотів авіації Альянсу. Кілька десятків «блакитних касок» одразу зрозуміли, як це бути між молотом та ковадлом… Сербські війська зайняли місто після 10-денної облоги 25 липня. От тільки українців і мирних жителів в ньому не було. Отже, не було вже ніякої можливості повторення сребреніцкой різанини. 79-чисельний миротворчий контингент практично без підтримки ООН та НАТО вийшов з міста і провів повз позицій ворогуючих сторін від 5 до 9 тисяч біженців. Без єдиної втрати. Ризикуючи власними життями. Командувач українськими миротворчими силами в Боснії влітку 1995-го полковник Микола Верхогляд в інтерв'ю журналу «Камуфляж» розповів, як відбувалася евакуація людей з Жепи. «Пізно ввечері 22 липня 1995-го мене викликав до себе командуючий сектором «Сараєво» генерал Гобілліард і поставив завдання забезпечити координацію дій між воюючими сторонами по евакуації з Жепи населення анклаву. Вранці наступного дня ми виїхали в Жепу. На другому жепському чек-пойнті (там зазвичай проходили переговори воюючих сторін) у мене відбулася зустріч з командувачем військами АРС (Армія Республіки Сербська) генералом Младичем. Я повідомив йому про мету свого прибуття і почув у відповідь: «Туди-то ми вас пропустимо, а от назад ... Все буде залежати від того, чим закінчаться наші переговори з Сараєво». Тобто Младич досить ясно дав зрозуміти, що наша невелика група - потенційні заручники». За словами полковника, в Жепі під впливом чуток про події у Сребрениці почалася паніка, мусульманське населення блокувало базу українських військ. «Ситуацію ускладнювало ще й те, що в анклаві на той момент не було представників міжнародних організацій, в тому числі і Червоного Хреста, які зазвичай забезпечували евакуацію населення. Зате на територію бази української роти прибула машина авіанавідників з британським екіпажем. Це був, образно кажучи, «останній аргумент королів». Якби я попросив про нанесення повітряного удару по позиціях сербів - це було б зроблено. Але для мене такий крок був виключений - серби погрожували розстріляти наших миротворців, якщо авіація почне бомбардування. І мусульмани теж не приховували своїх намірів і відкритим текстом говорили нашим людям: «Якщо ви нас не захистите - ми вас знищимо». Вихід був один - переконати сербів дозволити евакуацію всього населення Жепи». Верхогляд включився в переговори між командирами сербських і боснійських військ про деталі капітуляції Жепи. «Ні телекамер, ні диктофонів тоді поруч не було, і я говорив емоційно, жорстко. Як правило, такі офіційні переговори велися англійською. Але того разу я говорив російською. До цього у мене не раз була можливість переконатися, що і Младіч, і Авдо Палич досить добре його знали. «Війна, - кажу, звертаючись до Младича, - коли-небудь закінчиться. І тоді, згадаєте мої слова, політики вас здадуть». Так воно згодом і виявилося. І Авдо Паличу у мене було що сказати. «Зараз, - кажу, - підрозділі вашої армії блокували в Горажде українську роту, обстрілюють нашу базу. І незважаючи на це, я буду евакуювати жителів Жепи. До того ж ми вже передали їм всі продукти, які я привіз для 2-ї роти. А серед людей, яким надає допомогу Укрбат, напевно є сім'ї тих солдатів, які зараз стріляють по українським миротворцям. З точки зору здорового глузду це, напевно, неправильно, але така моя миротворча логіка! Не будь я представником ООН - ми б, пан Палич, говорили зовсім по-іншому… У кінцевому результаті Младич відкинувся на спинку стільця, уважно подивився на мене і сказав: «Полковник, ти хороший солдат! Не треба гарячкувати! Думаю, ми знайдемо правильне рішення». Так воно в підсумку і вийшло». Верхогляд розповів, що евакуація тривала три доби. Серби проблем не створили, зате боснійці вигадали страшилку про те, що вивезені перші партії біженців слов'яни (серби і українці) спільно розстрілюють неподалік - щоб заспокоїти хвилювання, довелося повертати в Жепу частину людей, щоб ті розповіли правду. У підсумку евакуація населення пройшла чудово. «Це був очевидний успіх: тисячі людей були врятовані, і при цьому вдалося уникнути втрат з нашого боку! Спеціальний посланник ООН в колишній Югославії екс-прем'єр-міністр Швеції Карл Більдт (так-так, той самий) свого часу назвав операцію з евакуації населення Жепи «важливим успіхом ООН». За підсумками цієї операції генерал Гобілліард написав лист подяки начальнику Генштабу ЗС України генерал-полковнику Лопаті», - зазначив українець. А ось в Україні про цей подвиг невідомо майже нічого. Після падіння Сребрениці і Жепи в боснійську війну втрутилися сили НАТО. Переговори у Вашингтоні привели до створення коаліції хорватів і боснійців. Бомбардування Альянсу похитнули позиції сербів, а наступ нових союзників зумовило результат війни. Після підписання Дейтонських угод був офіційно оформлений розпад Югославії та сформовано незалежна держава Боснія і Герцеговина. Серби зазнали поразки, а їхні військові лідери пішли в глибоке підпілля, і після декількох років гри у хованку один за одним видавалися в Гаагу для вердикту міжнародного трибуналу з військових злочинів у колишній Югославії. Пафос сербів скінчився. Уявлення про війну як м’ясорубку не позбавлене правди. Проте на будь-якій війні є місце справжній доблесті, воєнній честі та людяності. Українські миротворці, які не раз і не два рятували балканські народи (про Македонію ми вже писали, а про Жепу ви відтепер маєте пам’ятати), демонструючи раз у раз усі ці блискучі якості. Війна — явище хоч і природнє, проте тимчасове. Справжній воїн несе не хаос, але порядок. Не війна, а мир — шляхетна мета справжнього воїна. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назовуться».
Жепа: історія одного забутого подвигу

comments powered by Disqus