Битва за Афіни

Історія 20.11.2015

У цій історії не буде прологу, адже кращого прологу за наше сьогодення до неї не вигадати. Ця історія засвідчить, що вільний світ зіштовхується з однаковими проблемами і знаходить схожі відповіді від Сполучених Штатів до України.

Жителі американського штату Теннессі по праву пишаються синами свого штату, які зі зброєю в руках захищали свободу протягом всієї історії американської республіки. Саме прізвисько Теннессі – «Добровольчий штат» – є знаком визнання доблесної служби солдат-добровольців з Теннессі, які особливо відзначилися при обороні Нового Орлеану під час англо-американської війни 1812 року. Саме під час тієї війни англійці спалили Вашингтон і саме після тієї війни у США з’явилася «Доктрина Монро», яка проголошувала – США має стати світовим гегемоном.

Всім американцям знайомі імена теннесійских героїв: Ендрю Джексона, Деві Крокетта, Сема Х'юстона, Нейтана Форреста Бедфорда, Елвіна Йорка і багатьох інших, які вкрили себе невмирущою славою на полях битв. Але мало хто знає імена патріотів-теннессійців, які дали бій вітчизняним тиранам і по-своєму послужили справі американської свободи не менш відважно, ніж прославлені воїни. Цей епізод, який увійшов в історію під назвою «Битви при Афінах», стався в 1946 році в маленькому містечку Афіни (в англійській транскрипції Атенс) в окрузі Макмінн штату Теннессі.

У 1945 році після переможного закінчення Другої світової війни додому в округ Макмінн повернулося понад 3000 демобілізованих воїнів. Удома їх чекав неприємний сюрприз. В окрузі верховодили корумповані бюрократи, безкарно орудували під прикриттям своїх союзників з адміністрації демократа Франкліна Рузвельта. Округ був небагатий, сільське господарство в 30-і підкосила «Велика депресія», а потім – посуха.

Крім того, вже в 40-х, яскраво проявилася нова проблема – зловживання владою місцевого шерифа і його поплічників, а також масові порушення на місцевих виборах. В окрузі Макмінн господарювали шериф Пет Менсфілд і його попередник на цій посаді – штатний сенатор Пол Кантрелл з сусіднього містечка Етова, які почувалися цілком затишно під крильцем корумпованої політичної машини Демократичної партії штату.

На кожних виборах Менсфілд і Кантрелл розгортали наряди озброєних поліцейських, що офіційно називалися помічниками шерифа, (журналісти з короткими стрижками та зламаними носами, ага) із завданням простежити, щоб жителі міста голосували, «як треба». Ситуація до болі знайома всім українцям.

Шериф брав хабарі у місцевих виробників самогону та утримувачів різноманітних «генделиків», а також закривав очі на різноманітні порушення виборчого законодавства, як з боку демократів, так і з боку республіканців. Головним джерелом грошей для шерифа і його помічників був збір штрафів, що, ясна річ, вело до численних зловживань з боку поліцейських. Вони отримували певну суму за кожного затриманого, заарештованого або посадженого – чим більше арештів, тим більше грошей. Найпопулярнішим способом було зупинити вночі міжміський автобус, який проїжджав через Афіни (головне місто округу), витягнути сонного пасажира і змусити його заплатити штраф за «знаходження у п'яному вигляді». Штраф досить великий – 16,5 доларів. Іноді на тиждень було по 115 арештів – для крихітного міста неймовірна цифра. Громадяни округу засипали Вашингтон скаргами на корупцію і кричущі порушення на виборах, але міністерство юстиції залишалося глухим до їх клопотань.

Доблесні «охоронці порядку» залякували виборців, підробляли і вкидали бюлетені, фальсифікували результати підрахунку голосу, не інакше як керуючись приписуваним Сталіну афоризмом, що неважливо, хто і як голосує – важливо, хто і як рахує подані голоси. Ці кричущі зловживання підривали демократичну процедуру виборів – найважливіше вираження принципу свободи і волевиявлення народу, до якого в ті часи ставлення було більш серйозним, ніж нині. Гірше того, населення поступово звикається з авторитарною владою, гниль по краплях просочувалася в усі пори суспільства, розкладаючи його.

Ветерани, які проливали кров за свободу і демократію на європейському та тихоокеанському театрах військових дій, вирішили, що миритися з таким принизливим становищем не можна. «Принципи, за які ми боролися у війні, зневажаються в окрузі Макмінн», – проголосили патріоти. Вони вирішили кинути виклик корумпованій машині Менсфілда-Кантрелла і на виборах 1946 виставили своїх кандидатів на кілька посад в місцевих органах влади. В агітаційних матеріалах і промовах ветерани, кинули виклик істеблішменту, обіцяли справедливі вибори, чесний підрахунок голосів і реформу окружних органів влади. Зі свого боку, Менсфілд і Кантрелл вирішили влаштувати рокіровку: цього разу на пост шерифа балотувався Кантрелл. Нагадує один відомий північно-східний тандем, чи не так?

Ветерани почали з того, що за місяць до первинних виборів звернулися у ФБР з проханням надіслати спостерігачів, щоб забезпечити справедливі вибори. Як і всі попередні прохання про допомогу у відновленні законності, у Вашингтоні клопотання теннесійцев було покладено під сукно. Ветерани зрозуміли, що на допомогу ззовні розраховувати не доводиться, доведеться покладатися на власні сили.

У день первинних виборів, 1 серпня 1946, шериф Менсфілд, як звичайно, наповнив Афіни озброєними до зубів поліцейськими. Дві сотні головорізів Менсфілда безчинствували на виборчих дільницях. На одній з виборчих дільниць група ветеранів-спостерігачів була заарештована.

Навколо ділянки почали збиратися люди. Шериф наказав своїм підручним розсіяти натовп. Двоє із заарештованих розбили вікно і втекли, натовп захвилювався. Поліцейські зі зброєю напоготові оточили будівлю. Один з них, потрясаючи пістолетом, заревів: «Якщо ви, сучі діти, посмієте наблизитися, я вас всіх перестріляю!» Однак «охоронці закону» нервували, вони усвідомлювали, що їм протистоять вчорашні солдати, з якими буде не так легко впоратися, як з заляканими мирними обивателями.

Менсфілд і півсотні його людей, захопивши виборчі урни, ретирувалися в окружну в'язницю «для охорони бюлетенів». Здавалося, результат виборів вирішений наперед – союзники Менсфілда будуть в черговий раз «обрані» на свої посади. Але не такі були ветерани, щоб покірно схилити голови. Вони вирішили, що не допустять свавілля, і якщо доведеться дати бій за свої принципи – що ж, їм не звикати битися.

Однак зброї і патронів у них було недостатньо, щоб кинути виклик шерифу і його банді. Але вихід знайшовся. Ветерани «запозичили» ключі від місцевого арсеналу Національної гвардії. Після закінчення війни арсенали були майже порожні, але ветеранам все ж вдалося знайти три гвинтівки М-1, 24 англійські гвинтівки марки «Енфілд» і 5 пістолетів «Кольт-45», декілька коробок з патронами і партію динаміту.

Близько восьмої вечора озброєні захисники Конституції та їх добровільні помічники з числа городян оточили будівлю в'язниці. Поліцейським було запропоновано скласти зброю, видати захоплені ними виборчі урни і забиратися. Задні двері в'язниці були залишені відкритими, щоб захисники Тиранії могли її залишити.

Троє учасників облоги вибігли з укриття, щоб попередити про небезпеку випадкового перехожого. З в'язниці по них відкрили вогонь, два ветерана були поранені. Ветерани відкрили вогонь у відповідь. Поліцейські, що засіли у в'язниці, чекали підкріплень. Губернатор Теннессі демократ Джим Маккорд мобілізував гвардію штату, сподіваючись налякати повсталих. Але направити війська в Афіни він не наважився, побоюючись, що гвардійці, в масі своїй самі ветерани війни, не стануть стріляти по бойовим товаришам.

Близько 2:00 ночі в протистоянні настав перелом. Досвідчені солдати саморобними гранатами, зробленими з зв'язок динамітних шашок, підірвали двері в'язниці і пішли на штурм. Опір обложених було зламано, і вони здалися на милість переможців. Ветерани зайняли будівлю і взяли під свій контроль заповітні виборчі урни. Стрілянина припинилася, в місті запанувала тиша, ветерани виставили біля в'язниці охорону. Поліцейських до світанку тримали під арештом заради їх власної безпеки. Менсфілд і Кантрелл на самому початку бою втекли під прикриттям темряви, кинувши напризволяще своїх підлеглих. Кантрелл дивом уцілів: один з ветеранів впізнав його і спустив курок, але пістолет заїло, і сенатору вдалося сховатися неушкодженим.

Наступного ранку запозичена зброя була вичищена і повернута в арсенал, виборчі урни передані лічильній комісії. За підсумками підрахунку бюлетенів лідер ветеранів Нокс Генрі, який балотувався в шерифи, переміг Кантрелла із значним відривом: 1 168 голосів проти 789. Ще три ветерана також перемогли зі значним відривом.

Загальні вибори 5 листопада пройшли спокійно. Відновивши владу закону, жителі округу Макмінн повернулися до буденних занять. Пет Менсфілд поїхав у рідну Джорджію і більше в Афінах не з'являвся. Пол Кантрелл відкрив дилерську справу в Етові і зайнявся торгівлею автомобілями. За свідченням всіх, хто його знав, він змирився зі своєю поразкою і не нарікав на долю.

Битва при Афінах вийшла далеко за рамки простої перестрілки. Історик Ден Дейлі писав: «То була кровопролитна, але вирішальна сутичка двох суспільно-політичних культур, зіткнення минулого і майбутнього місцевих, штатних і в кінцевому підсумку федеральних органів влади. Її підсумком було підтвердження глибоко вкоріненою в американському суспільстві ідеї про те, що ми маємо право відстоювати свої права перед обличчям тиранії, навіть якщо вона пустила коріння в нашому власному домі».

«NewYorkTimes» виступила на боці сил свавілля, засудивши захисників демократії, які «абсолютно очевидно – і, хочеться сподіватися, помилково – увірували в те, що не існує органів влади, до яких вони могли б апелювати ... Ветерани округу Макмінн порушили фундаментальний принцип демократії, присвоївши собі правоохоронні функції, на які вони не отримали мандата від виборців. Корупція зцілюється реформами, і навіть у найбільш корумпованих місцях існують мирні шляхи до реформ».

Красиві, але абсолютно порожні слова. Інтелектуалам з флагмана ліберальної друку, як видно, було невтямки, що бувають ситуації, в яких немає іншого виходу, окрім як взятися за зброю.

Покидьки, як правило, розуміють тільки одну мову – мову сили. Великий Едмунд Бьорк, батько сучасного консерватизму, вказував, що для торжества зла достатньо лише, щоб люди доброї волі сиділи склавши руки. Сили зла торжествували в американських Афінах до тих пір, поки група людей доброї волі не дала їм збройну відсіч.

З цього інциденту можна витягти два уроки.

Перший і головний урок: битва при Афінах, подібно до багатьох інших подій аналогічного спрямування, наочно підтвердила, чому батьки-засновники американської держави визнали за необхідне закріпити у Другій поправці до Конституції невід'ємне право громадян «мати і носити вогнепальну зброю» задля захисту демократії, прав і свобод.

Член Верховного суду Джозеф Сторі, призначений автором Конституції Джеймсом Медісоном, писав: «Право громадян мати і носити зброю справедливо розглядається як оплот свобод республіки, бо воно споруджує потужну моральну перепону на шляху узурпації влади і свавілля правителів. І навіть у тому випадку, якщо їм спочатку буде супроводжувати успіх, це право дозволить народу чинити опір і перемогти над ними».

Другий урок полягає в тому, що священне право підтримувати і захищати свободу діє не тільки відносно зовнішніх ворогів. Поборники свободи повинні проявляти неменшу готовність припиняти зазіхання на неї з боку також і внутрішніх ворогів. Недарма, починаючи з найдавніших часів, політики, які рвалися до необмеженої влади, незмінно робили спроби роззброїти населення. Потенційні тирани прекрасно усвідомлювали, що, відібравши у людей засоби самозахисту, вони не тільки позбавлять їх можливості захищати свої права, а й зламати їх волю до опору. Кажуть, що лежачого не б'ють. На жаль, б'ють саме лежачого, а втішна приказка лише відбиває у жертв сваволі бажання до опору. Помикають якраз слабкими і беззахисними, тому що сильні і озброєні здатні дати відсіч.

Герої війни не бажали «хунти», не бажали військової диктатури, не бажали факельних проходів та судів Лінча – вони прагнули прав та вольностей. Того самого, чого прагне все цивілізоване людство.

Іван Дубченко, «Наступна республіка»

 

Битва за Афіни

comments powered by Disqus