Культ

Культура 26.11.2015

«Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» і кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Мистецтво є щось таке, що тобі і не снилось. Я хочу тобі сказати, що там де є культ, там немає мистецтва. А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння».

Так влучно український футурист Михайль Семенко описав те трагічне невігластво, з яким українці ставились і ставляться до мистецтва.

Тарас Григорович Шевченко міг лишити свій слід в культурі, як неординарний і надзвичайно цікавий поет, письменник та художник. Як неймовірна особистість, людина з надзвичайним життям. Але ми поховали його під гранітом культу у вигляді тисяч пам’ятників нудному вусатому діду.

Він силою свого таланту вибрався з обмеженого провінційного світу сільського життя, він увірвався в світ високого мистецтва та світських вечорів. Він пив найкраще вино в найбагатших садибах України, сіючи зерна передвісника модерного українського націоналізму в душі тогочасної аристократії. Він епатував публіку своїм кожухом і шапкою, які вдягнув пару разів у житті. Він вмів посміятись зі свого походження. Він був справжнім рок’н’рольщиком свого часу – з жінками, алкоголем та мистецтвом. Він був живий, і його життя було прекрасним з усіма достоїнствами та гріхами.

Він і сам вмів створювати міфи національного масштабу – перетворити хлопське повстання темних селянських мас на сакральний акт кари, на прекрасну та жахливу Гайдамаччину. Збуджувати національний пафос, що дрімав протягом століть.

«…Ніхто на світі не втече

Вогонь запеклих не пече!...»

Але замість пам’ятника на шевченковій могилі ми збудували культ, поховавши під ним не тільки його мистецтво, але і всю українську культуру. Ми впихнули всю багатогранність Тарасової особистості, його творчості в плоский і до біса нудний образ сивочолого вусаня, що тужить за Вкраїною, споглядаючи нас криво вишитими очима з рушника на стіні кабінету української літератури.

Час зруйнувати цей огидний культ Шевченка і тоді, можливо, ми віднайдемо втрачене мистецтво.


Віталій Нелепов, «Наступна республіка» 

Культ

comments powered by Disqus