Ярослав Іляш. Нація, яка не капітулює

Культура 19.06.2013

Книга про Ірландію та її боротьбу за незалежність, якщо вона видана організацією із назвою Молодіжний Націоналістичний Конгрес, буде, звісно, не стільки про Ірландію, скільки про паралелі між нею та Україною. А паралелі такі дійсно не даремні. Одвічний ворог — сусідня імперія; нав'язування чужої мови; колонізатори, що почуваються як удома та ставляться до корінного населення так, ніби ті перед ними у боргу; голодомори; репресії; невпинний опір загарбникам. І звісно, здобуття незалежності, яке зовсім не означає кінця проблем. У Ірландії невідвойованою залишилась частина території, в України — ментальність більшості громадян.

Брошура включає чотири статті українських авторів від 1927 року до наших днів та одну — літописця ІРА Тіма Пета Куґена. Вони коротко висвітлюють тисячолітню історію боротьби Ірландії з Британською імперією, яка була б набагато успішнішою, якби не внутрішні суперечки. 20-те століття, охоплене в статтях більш детально, принесло Ірландії незалежність, омиту кров'ю громадянської війни.

Окрім спільності загальної картини, паралелі напрошуються і описуються українськими авторами також і в конкретиці. Шинн Фейн — ОУН, ІРА — УПА. Тільки результатів наш братній поневолений ірландський народ досяг значно більших. Столітня партія Шинн Фейн представлена в парламентах Ірландії, Північної Ірландії, нижній палаті парламенту Великобританії та у Європарламенті. «Тимчасова» гілка Ірландської Республіканської Армії (The Provisional I.R.A., відома терористичною діяльністю) вела свою боротьбу проти британської окупації понад тридцять років, зрештою склавши зброю не заради капітуляції, а для продовження боротьби на політичному полі.

Вміння вчасно зупинитись та перейти від радикальних дій до політики може мати вирішальну роль для нації, межі визвольної боротьби якої важко чітко окреслити. Полум'я громадянської війни розпалити легше, ніж загасити. Як висловився Джеррі Адамс, голова Шинн Фейн: «Підтримувати мир значно складніше, ніж вести війну».

Українські статті старих років складають не лише інформативний інтерес, а й історичний — як зразки публікацій УВО та ОУН. Дві сучасні публікації продовжують пропагандистський мотив у висвітленні пізнішої боротьби. Головна ж стаття збірки авторства Ярослава Іляша з тією ж назвою, що і книга, зокрема цікава своїм вступом — оглядом практики подвійних стандартів щодо засудження тероризму. На прикладі сіоністських терористичних організацій Ірґун та Лехі, діяльність яких була спрямована на становлення держави Ізраїль та подальшу боротьбу з тими, кого вважали її ворогами, автор вкотре ілюструє принцип, що переможців не судять.

Поза увагою авторів залишилась політична програма Шинн Фейн. Імовірно тому, що на їх думку українським націоналістам не варто рівнятись на її соціалістичні погляди? Але так маємо лиш півправди. Безумовно цікаво було б дізнатись про причини обрання лівої орієнтації, дотримання та актуальність її сьогодні.

Для українського націоналізму характерна віра в унікальність визвольного шляху українського народу, у Справжню Українську Печаль, яку ніхто інший не здатний осягнути. Але насправді нам є де шукати прикладів та товаришів по нещастю, тож подібні видання від націоналістичних організацій, хай навіть пропагандистського характеру, не можуть не тішити.

Разом з тим засмучує інше. Це недбальство, з яким підійшли редактори до серйозної справи. Книга рясніє помилками, верстка та типографіка залишають бажати кращого, пасуючи хіба що до учнівського реферату. Еймон де Валера (Éamon de Valera), політичний діяч та президент невизнаної Республіки Ірландія, чомусь перетворився на Едмона, ще й місцями на де Валєру, що для нашого слуху звучить як мінімум смішно. Географічні карти подані без перекладу, в тому числі російською, що разом з перекручуванням імен свідчить про те, що автори досліджували не першоджерела — актуальніші та доступніші, — а російські інтерпретації. У ірландців складніша ситуація з англійською мовою, вони не можуть від неї відмовитись, а для українців же вихід з російського інформаційного простору відкриває світ та є завданням першої черги.

Але найпечальніше те, що замість списку літератури для подальшого читання автор титульної статті в кінці подає список фільмів на тему Ірландії та ІРА. Свідчить це про рівень автора чи його ставлення до читачів, в будь-якому разі прикро.

Шукайте в книгарнях та бібліотеках:

Нація, яка не капітулює. Збірка статей / Під загальною редакцією: Ярослав Іляш, Віктор Рог, — Київ: Українська Видавнича Спілка, 2011. — 140 с., іл.

Ярослав Іляш. Нація, яка не капітулює

Теги: публіцистика, МНК, Ірландія, ІРА

comments powered by Disqus