Хіроакі Куромія. Свобода і терор у Донбасі

Культура 11.10.2014

Редакція «Наступної республіки» в рамках нашої постійної рубрики «Наступна книга» та в продовження серії текстів про «Інший Донбас» пропонує до уваги наших читачів, напевне одну з найкращих та найцікавіших історичних праць про Донбас, яку тільки доводилось бачити раніше. Мова йде про книгу відомого японського дослідника Хіроакі Куромії – «Свобода і терор у Донбасі. Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті роки».

Хіроакі Куромія підійшов до історії Донбасу нетрадиційно для вітчизняних істориків та зробив напевне найнепередбачуваніші висновки своїх досліджень, що робить його монографію дуже цінною. Тим паче, що Хіроакі важко звинуватити у суб'єктивізмі та фальсифікації історії. Зокрема, історик оцінює Донбас як "антистоличну козацьку землю", що завжди буде створювати проблеми для центру. Варто зазначити, що автор у своїй праці розуміє Донбас в широкому розумінні, тобто не тільки українську його частину, а й російську, хоча саме першій – найбільшій та найактивнішій, приділяється більше уваги. Куромія вважає, що Донбас втілює риси Дикого поля такі як волелюбність, жорстокість, схильність до терору та войовничість. На підставі цього автор частенько порівнює українське Дике Поле з американським Диким Заходом, що власне не безпідставно:

«У збройному повстанні у грудні 1905 року в Горлівці, багато повстанців викрикували: "Царь – сволоч!"…Повстання виникло з суперечки між робітниками і підприємцями в цьому селищі, переросло у збройний конфлікт із владою, в якому взяли участь кілька тисяч залізничників, шахтарів, заводських робітників та інших людей з усього Донбасу. В одній із найбільших і найкривавіших сутичок в імперії 1905 р. кількасот козаків розгромили кілька тисяч озброєних робітників. У робітників було 250 гвинтівок, 500 револьверів, 400 рушниць різного типу і тисячі списів, а також доволі динаміту та інших боєприпасів. Однак робітники зазнали поразки, бо крім браку керівництва і військової підготовки, вони ще сподівалися, що полки відійдуть і справа не зайде так далеко.»  

 Перш ніж перейти до короткого опису монографії, ми поговоримо власне про самого автора «Свободи і терору у Донбасі». Хіроакі Куромія американський історик японського походження, який спеціалізується на історії Радянського Союзу, зокрема доби сталінізму, комуністичних репресіях і часах Холодної війни, що він й демонструє у відповідних розділах монографії. Крім того, автор вивчає сучасні проблеми Росії та України.

Хіроакі Куромія в 1979 році отримав магістерський диплом у Токійському університеті. В 1985 році захистив диплом доктора філософії в Прінстонському університеті. Саме з цього часу і до 1990 року стає науковим співробітником Королівського коледжу у Кембриджі. З 1990 року є професором історії історичного відділення Індіанського університету у м. Блумінгтоні Сполучених Штатів Америки, де читає курси, які відповідають його фаховому спрямуванню, зокрема «Російська історіографія від Карамзіна до сучасності», «Радянська історія», «Холодна війна і Друга світова війна», «Модерна Україна: від козаччини до незалежності» та інші. Тому у високій кваліфікації автора немає ні найменших сумнівів.

Влітку 1989 року Хіроакі Куромія вперше приїхав в Україну, зокрема до Донецька, щоб попрацювати в місцевих архівах. З того часу, автор майже щороку приїжджав в Україну, де працював над своєю майбутньою працею у київських, донецький та луганських архівах. Сприяли йому в цьому і багато вітчизняних істориків, зокрема донецький історик Григорій Немиря, який власне і став науковим рецензентом перекладу праці на українську мову. До речі, і сам автор під час написання своєї монографії досконало вивчив українську мову.       

Цінність монографії Хіроакі Куромії полягає в тому, що автор вміло синтезує методи дослідження макро- та мікро- історії. Тобто, загальні, масштабні висновки автор виводить тільки після того, як детально дослідить маленькі історії життя конкретних індивідів з яким він знайомився в архівах радянського КДБ. Головними супутниками монографії, як вбачається з назви, є «свобода» і «терор», які протягом всієї історичної долі супроводжували Донбас. Майже всі етнічні групи Донбасу зазнавали політичних репресій з боку радянської влади, зокрема й українці.

«Етнічні українці теж не були захищені від політичних репресій. Упродовж двох тижнів після вбивства Кірова в Києві були допитані тридцять сім українців, яких звинуватили у причетності до "Українського білогвардійського терористичного центру"…Двадцять сім звинувачених…засудили до розстрілу і стратили…Навесні 1935 р. сімнадцять…членів групи Українських…боротьбистів були арештовані за підпільну контрреволюційну діяльність, тероризм, гуртування українських націоналістів. Деяких членів комуністичної партії заарештовували як українських націоналістів. На шахтах Донбасу робітників заарештовували за читання української націоналістичної літератури (Винниченка, Куліша) і за портрет Скрипника…В Кадіївці кілька чоловік репресовано за протест проти ведення зборів російською мовою і за начебто сказану фразу: «Україна в ярмі».

Автор наводить просто жахливі дані репресій різних етнічних груп на Донбасі. Так, за період з липня 1937 до кінця 1938 року в українській частині Донбасу розстріляно щонайменше 15 тисяч чоловік. Особливо сильно дісталося, крім вже зазначених українців, німцям, полякам та євреям Донбасу. Зазнавали також масового гоніння та репресій і релігійні громади краю.

Крім того, автор акцентує увагу на тому, що дві важливі концепції політичного мислення, які сформувалися як реакція на Просвітництво – "Клас" та "Нація", не підходили й не підходять до реалій політики на Донбасі. Автор стверджує, що Донбас був далеким від центрів політичної влади та політичних устремлінь Москви та Києва.

«І хоча в шахтарів Донбасу були вияви певного патріотизму, в революційну добу вони проявили очевидну необізнаність чи байдужість до національної політики. Інтереси людей Донбасу полягали в захисті їхньої свободи та території, що її гарантувала. Їх не цікавила ані "класова" ідеологія (представлена більшовиками в російських столицях), ані «нація» (представлена українськими націоналістами в Києві). Очевидний брак політичних поглядів у жителів Донбасу спантеличував та дратував і більшовиків, і націоналістів».     

Також, яскравим прикладом, наведеним у праці, було відношення донбаських селян до українського націоналізму, хоча вони дещо і суперечать одне одному:  

«Однак національні почуття донбаських селян (більшість яких були україномовними) були не виражені, і то не тільки через політичні утиски та організаційні проблеми, а й через «нереалістичні заяви інтелігенції, що часто не відповідали інтересам селян, хоча вони були адресовані саме їм». Українським селянам на сході не потрібен був український націоналізм, щоб висловити властиві їм потреби».

«Масовий український націоналістичний рух, здається, оминув Донбас. Справа не в тому, що націоналістичні групи мали слабку підтримку. Як засвідчили вибори до двох Установчих зборів, вони мали значну підтримку мас, особливо селян, як поет Володимир Сосюра, брали участь у цьому русі як новобранці. Однак націоналістам не вдалося організувати своїх прихильників. Селяни піднімали повстання проти своїх ворогів і розходились по домівкам, щойно закінчувався бій. За свідченням одного українця, що жив на Донбасі, такі слова, як Верховна Рада чи Скоропадський, там навіть не згадували. Селянські прагнення землі і свободи були сильніші, ніж поклик українського націоналізму, цього витвору інтелігенції».

У вищезазначеній цитаті, автор згадав листопадові вибори 1917 року до Всеросійських Установчих зборів, на яких українські національні групи Донбасу і отримали значну підтримку виборців, хоча врешті-решт і програли більшовикам. Так, більшовики отримали відповідно 32,3% голосів, а українські національні групи – 23%. За українські національні групи свої голоси віддало 132 604 виборці Донбасу.                                        

Праця складається з розділів, які сформовані в хронологічно-історичному порядку, зокрема це "Життя в Дикому полі", "Політичний розвиток до 1914 року", "Війна, революція та громадянська війна", "Нова економічна політика", "Голодомор", "Великий терор", "Війна" та "Повоєнні роки". Слід зауважити, що автор не просто сухо переказує історичні події, а намагається детально висвітлити погляди на Донбас окремих людей різних соціальних верств, передає їхні почуття та настрої у розрізі постійного насильства та прагнення свободи.

В монографії Хіроакі Куромії найбільш цінними для нас, є історичний опис та аналіз буття українців Донбасу, їх взаємостосунки з іншими націями, політичний світогляд мешканців Донбасу, приклади жорстоких радянських репресії та відношення радянської влади до проблеми Донбасу і України загалом. Саме на цих аспектах ми і сконцентрували свою увагу, в чому ви вже встигли переконатися.

Цікавою є думка автора про стосунки між росіянами та українцями Донбасу. Зокрема, автор відзначає їх постійну напруженість.

"В сільській місцевості вони жили дуже схожим життям, проте села були або російським, або українськими і майже не змішувались одне з одним. Деякі особливості життя, як, наприклад, російський звичай будувати огорожі навколо будинків, українцям не подобався. Здається в містах і робітничих селищах стосунки були ще напруженішими. Росіяни і українці мали одні для одних образливі назви (хохли (жмут волосся на поголеній голові козака) для українців, кацапи (звична образлива назва, що означає "цап") грачі, кугути для росіян тощо). Російські шахтарі «постійно ворогували» з місцевими українцями, головним чином через жінок. Робітники крали речі у селян просто «щоб допекти ненависному хохлу». За словами колишнього більшовицького активіста, в Донбасі їхня ворожнеча «систематично виливалася в найдикіші форми різанини». В дореволюційному Луганську існувала постійна ворожнеча між його трьома районами – самим містом, де жили російські робітники, лівобережним селом Кам'яний Брід і правобережною Гусинівкою, де жили (українські) ремісники. Вони так ненавиділи одні одних, що було небезпечно перетинати кордон іншого району. Здається, місцеві українці в багатьох випадках брали гору: четверо-п'ятеро українців могли побити аж до двадцяти п'яти росіян; якщо українець у Луганську був вихідного дня у доброму гуморі, він ішов у район робітничого класу «бити кацапів».

Як притаманно багатьом західним авторам, Хіроакі Куромія звертав багато уваги і на антисемітизм мешканців Донбасу. У праці наводяться багато прикладів єврейських погромів та національної дискримінації. Він також відмітив, що й тепер антисемітизм присутній на Донбасі на побутовому рівні. Варто відзначити, що цю особливість він приписував не тільки Донбасу, а й Україні і Росії загалом.   

Книга Хіроакі Куромії дає нам змогу інакше подивитись на Донбас та відкриває нові можливості для регіональних досліджень не тільки Донбасу, а й інших регіонів України. Автор звертає увагу на проблематику пошуку донбаської ідентичності і регіональної особливості та дозволяє краще зрозуміти устремління населення Донбасу. Адже такі компоненти як «свобода» та «терор» були постійними супутниками Донбасу, що значно вплинуло на його політичний та суспільний розвиток.

Так, під свободою автор розуміє, що Донбас завжди був прихистком найнебезпечніших для метрополії соціальних груп. Сюди спочатку втікали від польського та російського гніту українські та російські селяни, а потім мешканцями Донбасу масово ставали «вороги радянського народу», «куркулі» та «буржуї». Крім того, на шахтах Донбасу працювали і справжні злочинці, які замість засудження вибирали каторжну роботу. Метрополія завжди вороже ставилася до політичного Донбасу, так як вбачала в ньому ненадійні антидержавні елементи. Це в свою чергу сприяло масовому «терору», який ніколи не закінчувався на Донбасі. Все почалось з «терору» над робітниками в умовах важкої праці шахтаря і металурга та конкуренції у бурхливих початкових подіях промислового розвитку регіону. Пізніше терору піддавали всіх «підозрілих» для держави людей, так було і в добу Російської імперії і Радянського Союзу, особливо за роки правління Сталіна.

Нашу рецензію хочеться закінчити такою цитатою автора, яка окреслює головну думку книги: «Впродовж усієї своєї історії Донбас був утіленням свободи, і саме ця свобода, нездоланна і вічна, визначала вкрай брутальну й жорстоку політичну історію Донбасу».     

Ярослав Деяк

Нагадуємо, що Ви можете зробити свій внесок у розвиток "Наступної республіки".

Хіроакі Куромія. Свобода і терор у Донбасі

comments powered by Disqus