Право на насилля

Коротко 06.08.2015

Нещодавні події в Мукачевому спровокували жваву дискусію в українському сегменті мережі та блогосфері зокрема. Відомі блогери, політики, політологи, журналісти та звичайні громадяни загалом вже висловили свою позицію з приводу цього протистояння. Та якось так сталося, що обговорюючи подію, майже ніхто з дописувачів не звернув уваги на сам процес цього обговорення. «Наступна республіка» вирішила виправити ситуацію і звернути вашу увагу не на саму подію (про неї ми вже писали), а на реакцію на неї суспільства. Тож сьогодні ми поговоримо про нас з вами, та наше відношення до насильства.

В результаті суспільної дискусії було озвучено неймовірну кількість версій та поглядів про факт протистояння держави і людини. Одні дописувачі стали на сторону «добровольців» і виступали за справедливість та «все хороше», інші говорили про порядок, стабільність, владу, закони. І що цікаво, в більшості тих коментарів, які засуджували дії «Правого сектору», звучить один і той же меседж: «Єдиний, хто повинен мати монополію на насилля – це Держава». Про це говорили і в ток-шоу на основних телеканалах, і більшість політиків, зокрема Юрій Луценко, і звичайні блогери та різного роду «експерти». Так от, нас відверто дивує, що говорячи подібні слова, люди чомусь сприймають їх за аксіому. Вони наївно впевнені, що це єдиновірний варіант, який здатен забезпечити безпеку і держави, і суспільства. Панове, спиніться на хвилину і добре вдумайтеся в ці слова: «Держава повинна мати монополію на насилля». Це як взагалі? Хто її наділив таким правом?

Ми зазвичай намагаємося уникати категоричності у власних текстах, та в даному випадку зло повинно називатися злом. У нас з цього приводу є своя, досить категорична, позиція. Ми вважаємо, що подібні твердження є не просто недалекими та вкрай примітивними, а й несуть в собі великі загрози, як для суспільства, так і для держави.

Давайте розберемося. Що взагалі можна вважати насиллям? Де чітка межа між насиллям та не насиллям? Коли міліція б’є затриманого – це насилля. Коли футбольні фанати починають бійку з міліцією – це також насилля. Коли держава починає стріляти в тих, хто їздить по країні з автоматичною зброєю і застосовує її в своїх інтересах – і це насилля. І на Майдані було насилля, як з однієї так і з іншої сторони. І у Врадіївці також було насилля. Але ж і самозахист від грабіжника – це також прояв насилля.

То де ж межа, як зрозуміти хто правий, а хто ні? Як розібратися? А все насправді досить просто. Відповідь на всі ці запитання лежить виключно в площині закону. Саме його величність Закон має регулювати допустимість чи недопустимість застосування насилля для будь-якої зі сторін потенційного конфлікту. А якщо закон є основним регулятором, то про яку взагалі монополію може йтися? Монополія передбачає абсолютну зверхність однієї сторони над всіма іншими, що в свою чергу штовхає нас в напрямку тоталітаризму та диктатури. З такими темпами і до Північної Кореї недалеко. Думайте. Робіть висновки. Вчіться на власних помилках.

І на завершення. Держава не повинна бути третейським суддею, вона має забезпечити підтримання балансу, основним гарантом якого буде саме закон. Лише в такому випадку кожен громадянин зможе почуватися максимально безпечно та вільно. І не боятися ні влади, ні міліції, ні «патріотів», ні бандитів.

Юрій Кривенко, «Наступна республіка»

Право на насилля

comments powered by Disqus