Негідник, син негідника

Статті 09.02.2015

Коли всі вже втомилися глузувати із недолугості так званих сепаратистів та ідеологічного вінегрету в їх пропитих головах, еліта бойовиків напружилася і зробила рішучий крок. Судячи з усього, їм замало було радянської риторики у купі із радянською символікою. «Червоне до червоного пасуватиме» — напевне подумали вони, і вкотре довели свій статус хранителів спадщини червоної мразоти.

6 лютого організоване злочинне угрупування «Донецька Народна Республіка» прийняла «меморандум», згідно з яким ДНР оголошується правонаступницею «Донецько-Криворізької республіки». Привіт, новороси-гіркінята! Якось не так виглядала білогвардійщина, ні?

Дозволимо собі процитувати «меморандум»: «Проголошуємо продовження традицій Донецько-Криворізької Республіки і заявляємо, що Донецька Народна Республіка є її наступником». Сеанс викликання духів померлих не завершився: присутні звернулися до інших територій, що входили у склад ДКР, і закликали створити федерацію. Так і не спромігшись довгі 9 місяців бодай якось об’єднатися Донецькі і Луганські бантустани, терористи із серйозною міною зробили пропозицію Дніпропетровщині з Кіровоградщиною долучитися до федерації, яка живе у їх хворобливій і, будемо відверті, бідній уяві.

Спадкоємність — це не жарти, це серйозна заявка на спадок не лише матеріальний, але й духовний. То на що там донецькі радянці проголосили права?

Донецько-Криворізька Радянська Республіка (Донкривбас) була проголошена 12 лютого 1918 року. Прикметно, що проголошена вона була як «автономна частина Української республіки». Очевидно, що «Українську республіку», частиною якої вони хотіли стати, червоні бойовики планували зробити під себе, тобто кримінально-пролетарською. На їхню думку існуюча тоді УНР була державою буржуазною. Навіть попри те, що така думка дещо далека від істини, нам все одно приємно, справді. Тож перша традиція, успадкована Донецькими нащадками є — сепаратизм.

Другою славною традицією став дбайливий та прискіпливий відбір державних мужів. ДКРР очолив такий собі Федір Сергєєв, вбивця і рекетир, відомий у харківських кримінальних колах як «Хлястік». Щоправда, на його пам’ятниках вибито менш колоритне прізвисько — «Артем».  З такими традиціями стає зрозумілим логіка висування на керівні посади у бандформуваннях та їх структурах нинішніх ватажків. Ми всі думали, що вони банальні кримінальники, а вони просто берегли спадок.

Третьою традицією стала двозначність існування. З одного боку, основою збройних сил ДКРР вважалися червоногвардійці з шахтарів та робітників (ну ви зрозуміли, «ополчєніє»), з іншого, існування не лише армії, але й самої цієї «держави» було прямо пов’язано із Росією. На території Катеринославської та Харківської губерній (які були номінальним ядром утворення) діяли різні підрозділи Червоної Армії РРФСР, а також рідного плану добровольці, які вирішили долучитися до боротьби «за щастя Донбасу». Власне, саме вони складали кістяк бандформувань. ДКРР навіть не мала усталеної назви, у різних документах називаючись різними словосполученнями, а Хлястік-Артем проводив більшість робочого часу не у Харкові, а потім Луганську (які послідовно були столицями), а у Петрограді та Москві.

Четверта традиція, сподіваємося, очікує на нащадків ДКРР. Ця традиція — недовговічність і історичне забуття. Донкривбас проіснував заледве два місяці і зник з карти внаслідок …зради Росії! Тільки не смійтеся, але причиною став Берестейський мир. Згідно нього, більшовики відмовлялися від прав на величезні території, зокрема — Україну. Після підписання документу, українські та німецькі частини рушили на Схід. Розуміючи, що Донкривбас «злили», місцеві бойовики спробували стати в позу – «самі зможемо!». Але тут виявилося дивне – усе ключове керівництво підтримало позицію Леніна. І спокійно зібравши награбоване переїхало в Москву, а залишки «ополчєнія» втекли в Царицин. Щоправда, втеча не врятувала керманичів ДКРР – вони ж бо втекли в Росію, який уже тут порятунок. Хлястік-Артем загинув у «нещасному випадку», а 8 з 10 членів «уряду» були розстріляні. Історія Донкривбасу безславно закінчилася.

«Наступна республіка» бажає донецьких спадкоємцям червоної мразоти послідовно дотримуватися описаних вище традицій. Ми віримо, що Лугандон очікуватиме доля Донкривбасу — не лише зникнути, але й поринути в історичну безвість і народне забуття.

Щиро бажаємо ДНР залишатися вірними своїм попередникам: горіть у пеклі, ви це заслужили.

Негідник, син негідника

Теги: днр, війна, сепаратизм

comments powered by Disqus