Церква: фантомний біль Європи

Статті 28.03.2013

Що у круговерті суперечок та взаємних образ довкола релігійного питання варто знати націоналістам, аби усвідомлювати реальний стан речей та розуміти, як використати його на користь національному рухові? «Наступна республіка» розпочинає серію публікацій на релігійну тематику.

Перша небезпека при розгляді цієї проблематики полягає у спокусі перебільшити роль церкви та релігійності у сучасному житті. Друга небезпека походить від бажання цю роль применшити. Інтелектуальний підхід має на меті уникнути обох пасток.

В останні два-три десятиліття питання релігійності постало із новою силою: ісламські та християнські фундаменталісти разом із войовничими атеїстами задають тренд дискусії навколо місця релігії та церкви у ⅩⅪ столітті. В українському контексті питання виглядає заледве простіше: фронт протистояння проліг між різними організаціями православних та інших християнських громад, різноманіття картині додають неоязичники та представники релігійних меншин.

Першою темою стане широкий, європейський контекст релігії та спроба зрозуміти причини того впливу, який церква має наразі. Наступні матеріали будуть присвячені виключно українській ситуації та окремим конфесіям нашої країни.

Кров Христова та кров людська

Є дві основні претензії, які виголошуються у бік церкви, і обидві вони лежать в історичній площині. Перша полягає у величезній кількості людських жертв, відповідальність за які несуть християни. Хрестові походи Середніх віків, Інквизиція, actus fidei та жорстоке хрещення непокірних язичницьких племен пролило і справді багато крові. Жодним чином не виправдовуючи убивства, а тим більше звірства заради віри, треба зауважити, що ані Середньовіччя, ані передуючи йому Темні Століття не були царством миру та гуманності. То ж і говорити про виключну жорстокість не варто. Давати етичну оцінку подіям, які від нас віддаляють тисячі років — не краща звичка для освіченої людини.

Друга причина вагоміша через те, що вона і досі жевріє у тілі церкви та серцях релігійних людей. Цей закид говорить про опір, який чинила церква (у першу чергу католицька) науковому прогресові у Європі. Загальноприйнята думка говорить про величезні потенційні втрати, що понесла цивілізація внаслідок цього. Сумувати за минулим, яке не змінити — невдячна справа, проте навіть зараз церква (католицька вже у меншій мірі, православна — у більшій) намагаються протиставляти прогресові людства власні концепції розвитку, заперечуючи науковий підхід. Добре це чи погано — для дорослої ерудованої людини питання це стояти не може. Проте про це — трохи нижче.

Початок Європи

Окрім популяризованих вад та провин церкви у Європі, є інший бік, на який теж варто заглянути перед тим, як прийняти рішення. Християнський характер Європейської цивілізації ставиться під сумнів представниками багатьох європейських правих рухів, проте це питання на академічному рівні не стоїть: християнська церква виконала головну історичну функцію глобального масштабу, пов’язавши (хоч і не бездоганно, звісно) доробок античної Європи та Європи нової, варварської, що від Темних Віків утвердила у Старому Світі панування германських та слов’янських народів. Поєднана до цього лише географічно, Велика Європа у масштабі всього континенту, у вигляді цивілізації з мережею внутрішніх зв’язків постала саме у Середні Віки, що були прожиті під знаком (а місцями і під тиском) християнської церкви.

Дещо спростивши, можна сказати, що саме християнська церква зв’язала Південну (античну) та Північну (германо-слов’янську) Європи у єдину цивілізаційну єдність, існування якої раніше навіть не припускалося.

Релігія та сучасний націоналізм

Свідомий своєї причетності до європейської спільноти націй, найбільшої цивілізації світу, український націоналіст має уникати спокуси навісити звичні та зазвичай банальні ярлики на важливі питання. Тож які висновки може зробити сучасний, розумний націоналіст з релігійної ситуації, що склалася в Європі?

Із часів Просвітництва церква остаточно перестала бути монополістом у сфері освіти та науки. Протягом останніх століть вона продовжує свій зворотній шлях до того, із чого починала — встановлення морально-етичних орієнтирів для тих, хто самостійно не здатен відрізнити погане від доброго та чорне від білого. Душпастирство — це сфера інтимна, до якої людина звертається лише за власним свідомим бажанням. Шукати поради та надії закладено у людській природі, проте не кожен здатен самостійно робити вибір. Варто запам’ятати, що церква як суспільний інститут не може бути вправі впливати на науку та прогрес. Її сфера — це фактично обслуговування тих, кому потрібна підтримка у вірі. Тож будь-яке мракобісся церкви — це наслідки її виключного положення у минулому, анахронізм, який тане останні століття та, варто сподіватися, зникне остаточно у майбутньому.

З іншого боку християнство неможливо виключити із дискурсу сучасної Європи, адже саме воно було тією спільною ознакою, тією ключовою ідентифікацією, що дозволяла відчувати солідарність, а і відтак і єдність племен та націй Старого Світу протягом багатьох століть. Коли європейці билися та перемагали армії Кара-Мустафи під Віднем, усвідомлення єдності походило зі спільності віри поза залежністю від обрядів. Тож якщо ми хочемо бути європейцями, ми маємо гідно сприйняти християнство як одну з ключових основ континентальної цивілізації.

Підсумовуючи, можна сказати, що бути чи не бути релігійною людиною — це особистий вибір кожного до тих пір, доки він залишається питанням віри, а не предметом суспільного галасу та ультимативних вимог. Церква, позбавлена надмірного впливу та відділена від держави, — це суспільний інститут, який націоналізм має використовувати як додатковий інструмент національної та загальноєвропейської єдності, а часом — і як джерело традиційних цінностей. ⅩⅪ століття — це епоха тріумфу критичного мислення та зростання ваги інтелектуального підходу. Ми, європейці, вже кілька століть знаємо свободу совісті та віросповідання, тож можемо залишити кожного самому вирішувати питання спасіння душі за її наявності.

Олег Вишняков

Церква: фантомний біль Європи

Теги: релігія, церква, Європа

Дивіться також

comments powered by Disqus