Все буде добре

Статті 18.01.2014

Все буде добре. Це перше і головне, що «Наступна республіка» хоче сказати своїм читачам у ці непрості часи, але далеко не єдине. Все буде добре і ми зараз пояснимо чому.

Попри скепсис, розчарування, злість та розгубленість, попри зневіру у лідерах, зради та втечі, попри туман та хуртовини попереду, не втрачайте надії, не втрачайте запалу, не втрачайте впевненості у собі. Тим більше, коли справа революції – в надійних руках.

Є сила, яка невтомно продовжує підготовку справжньої революції, яка показує що і як потрібно робити не лише апологетам мирних протестів, але й учить спраглу волюнтаризму та прямої дії молодь. Ця сила – не беззуба парламентська опозиція, посередня за інтелектуальними та вольовими якостями, не громадський сектор у всіх його незчисленних проявах та секціях (включаючи книжкову), не «боївки» самооборони і не зграї радикальних вовченят, не провокатори, не автомобілісти, не студенти, не хіпстери, не бізнесмени і не священики. Головна революційна сила країни – це режим.

Найкращий спосіб вчити когось – це демонструвати власний приклад, і в режиму приклад є для всіх. Декому встигли довести, що навіть у «майже-революцію» не варто цуратися паперової роботи: останній за часом удар по Україні було нанесено не кийками вірних псів, а підлими, але болючими законами, підготовленими за різдвяні свята. Які законопроекти, окрім невдалої «лже-амінстії», було підготовлено опозицією за майже два місяці протестів?

Вірні режиму сили показують, як треба діяти, і радикальній молоді, охопленій шалом революційної романтики. Точкові напади, пресинг і залякування, анонімні силові акції, за які ніхто не бере відповідальності, підпали та інший волюнтаризм – хіба могли цьому навчити юнь наші нинішні парламентські «лідери нації», хіба могли б до цього закликати наші рафіновані інтелектуали? За відсутності когось іншого у медійному просторі вечірніх новин, молодь обиратиме між двома образами, готовими рольовими моделями «політики проти режиму». Один образ – це голова Яценюка, що сипле прокльонами та ультиматумами, інший – спалений каркас автівки. Перший образ був цікавим і смішним лише спочатку, другий карбується в пам’ять яскраво і глибоко.

І ще одне. Цей режим, попри бажання скидатися тиранією, яка тримає все під жорстким контролем, робить те, що і робив багато разів раніше, те, що врешті його і погубить – він продовжує боятися і припускатися помилок. Кожна перемога влади у протистоянні українцям приховує поразку. Почав і припинив інтеграцію – програв; розігнав студентів – програв; зібрав кріпосних на «мітинг» -- програв; намагався розігнати протест – програв; посадив «васильківців» -- програв; напав на активістів із журналістами – програв, і так до нескінченності. На тлі такого «успіху» тільки патологічна відсутність хватки та брак везіння в опозиції дозволили режиму втриматися там, де він зараз.

Прийнято драконівські закони, примара тотального контролю тінню лягла на Україну, але Пірр би плакав — режим все більше дискредитує себе, все міцніше пов’язує себе в очах нації з деспотією, як навмисно надаючи змогу солідаризуватися українству довкола не вишиванок із калинами, а священних цінностей свободи. Режим карбує нову українську ідентичність (нехай і від зворотного) так, як не спромігся ніхто у нинішньому національному русі: «Українське – це за свободу і свободи, за права та вольності, за гідність та честь». 0% шароварщини, 100% України.

Завдання українського протесту, завдання українців – змусити режим помилятися і надалі, помилятися часто і болюче. Влада захлинається, йде у ва-банк, ризикуючи та приймаючи разом закони, кожен із яких би ладен був вивести на вулиці злих людей. Режим боїться і хоче, аби українці боялися теж. Але момент уже втрачено: їм пізно нас залякувати, а нам уже пізно починати боятися. Це не просто наш протест, це – наша країна, наша свобода і наша гідність. Виходьте, не бійтеся, і все буде добре. 

Олег Вишняков

Все буде добре

Теги: євромайдан, протести, націєтворення, опозиція, режим, революція

comments powered by Disqus