Крах недемократичного лібералізму

Статті 25.01.2017

Дональд Джон Трамп прийняв присягу на сходах Капітолію і офіційно став 45-м президентом Сполучених Штатів Америки. І, о диво, кінець світу не настав. Звісно, якщо не зважати на масові апокаліптичні біснування молодих (і не дуже) людей на вулицях американської столиці.

Весь світ придивляється до нового президента та його адміністрації, а ми пропонуємо поглянути на тих, хто зазнав поразки під час цих виборів.

Обрання Трампа президентом, як і рішення британських виборців про вихід з ЄС, а також консервативний розворот в польській політиці – суттєвий удар по ліберально-демократичній моделі західного світу, до якої ми вже майже встигли звикнути. Проте, на нашу думку, мова йде не про загрозу неліберальної демократії, про яку нині прийнято говорити, а про поразку недемократичного лібералізму, яка дійсно відбулася.

Реакція на результати виборів підкреслила той факт, що сучасний лібералізм  перестав бути широким рухом за економічні та політичні свободи, а перетворився на досить обмежену догматичними рамками ліву ідеологію, яку цілком слушно можна назвати «прогресивізм».

Як і властиво лівим, сучасні «прогресивні» ліберали ігнорують реальність, намагаючись підлаштувати її під свої химерні уявлення. Прогресивісти підмінили дійсність тенденціями і поплатились серією серйозних суспільно-політичних поразок.

Демократична партія, взявши на озброєння ліво-ліберальний світогляд, піддалась спокусі надати надто велику вагу демографічним та соціальним тенденціям, що начебто свідчили про все більшу расову диверсифікацію американського населення, збільшення ролі етнічних меншин та зменшення впливу релігійних поглядів. Демократи так сконцентрувались на меншинах, що забули про роль більшості. А більшість виявилась надто білою та надто консервативною для демократичного порядку денного, яку проголошувала Гіларі Клінтон.

Так само «найпрогресивніші» люди західного світу цілком чітко побачили тенденцію до глобалізації, зменшення ролі національних держав та їх урядів в управлінні світом. Проте прогресивісти забули про це повідомити тих, від кого залежить дійсний політичний порядок денний – більшість виборців.

І ніякої катастрофи в цьому немає. Демократична традиція таких країн, як США чи Велика Британія надто міцна, щоб їй зашкодили чергові ліві експерименти. Проте той дисбаланс, який створили ліберали своїм непропорційним, щодо загальних настроїв громадян, впливом на вищу освіту та медіа, ще деякий час буде причиною суспільного та політичного напруження.

Тому ми маємо змогу спостерігати, як групка голлівудських снобів та пристарілих поп-зірок епатують публіку своїми безглуздими політичними заявами, ставлять під сумнів базові поняття демократії та лякають юних співгромадян міфічною загрозою тоталітаризму в Америці. Безумці. Але мова навіть не про них.

Нью-йоркський підліток чи якась ґендерно-невизначена особа з Сан-Франциско, яка все своє життя прожила в Сполучених Штатах можливо і повірить, що тоталітаризм виглядає саме так – не надто ввічливий Трамп в Овальному кабінеті і віце-президент, який вважає, що існує лише дві статі. Проте, коли таку безглузду істерію своїми нікчемними дописами в соціальних мережах підтримують наші з вами «прогресивні» співвітчизники – цьому виправдання немає. Вони-то мали б знати, що таке тоталітаризм, репресії та справжня загроза демократії.

Проте наші вітчизняні любителі фемінітивів, так само як і їх соратники з-за океану, не вірять в демократію. Не розуміють чи не хочуть розуміти того, як працюють республіканські інститути і дозволяють собі вкрай зневажливо ставитись до американських виборців.

Дивовижні події демократичного світу в 2016 році стали чудовим індикатором віри в ідею демократії загалом. І якщо перший ешелон української влади, включно з президентською адміністрацією, дипломатичним корпусом та представниками відповідних парламентських комітетів, банально продемонстрував всю свою недолугість та недалекоглядність, то представники «прогресивних» партій та організацій демонструють свою фанатичну зневагу до самого явища демократії.

Ліберальних та прогресивних діячів в Україні – чи то грантових активістів, чи ідейних фанатичних борців з патріархальним устроєм – мало хвилює пошук загальнонаціонального компромісу, побудова республіканських інститутів та демократичних механізмів. Їх хвилює лише реалізація своїх відірваних від реальності теорій. І це аж надто сильно споріднює їх з їхніми більшовицькими попередниками сторічної давнини. А отже їх, так само як прихильників комунізму, не можна й близько допускати до процесу побудови національної демократії.   

Віталій Нелепов, "Наступна республіка"

Крах недемократичного лібералізму

comments powered by Disqus