Імперія завдає удару у відповідь: Німеччина і грецька криза

Статті 20.07.2015

Продовжуючи традицію дивитись на глобальні події очима найавторитетніших аналітиків, пропонуємо вашій увазі переклад статті шефа аналітично-розвідувальної компанії «Stratfor» на тему грецької кризи.

Імперія завдає удару у відповідь: Німеччина і грецька криза

Минулого тижня точилася жорстока боротьба, в якій на протилежних кутках рингу опинились Німеччина та Греція. Як для однієї, так і для іншої на кону стояло усе. Судячи з укладеної угоди, Німеччина змусила Грецію капітулювати. Однак, все ще важко визначити, чи дозволить Греція реалізувати підписану угоду, і чи є на це політична воля держави. Також важко сказати, який в неї є вибір, особливо приймаючи до уваги той факт, що грецький народ загнав Німеччину в кут, де єдине, що остання могла зробити – це ризикнути всім. Не дуже ввічливо зі сторони Греції. Відповідно, Німеччина завдала удару у відповідь.

Ключовою подією став грецький референдум щодо вимоги Європейського Союзу про подальші заходи жорсткого економічного режиму в обмін на грошові вливання з метою збереження банківської системи Греції. Партія «Сиріза» скликала голосування для посилення своєї позиції у процесі переговорів щодо європейських вимог. З точки зору грецького уряду, умови, які висуває Європа, можуть врятувати Грецію від неминучої катастрофи, але ціною збіднення держави в довгостроковій перспективі. Такі міри жорсткої економії в державі, на погляд грецького уряду, унеможливлюють будь-яке фінансове відновлення.  Стоячи перед вибором між короткостроковим занепадом банківської системи та довгостроковими злиднями, Греція опинилась в скрутному положенні.

В шахах, якщо твоє положення безнадійне, як варіант, можна перекинути шахову дошку.Саме це прагнула зробити Греція за допомогою референдуму. У разі негативних результатів, уряд міг капітулювати, прийнявши рішення на користь вимог Німеччини, посилаючись при цьому на волевиявлення народу. У випадку ж перебігу референдуму із результатами, які й мали місце, грецькі лідери могли відповісти Європейському Союзу тим, що значне послаблення заходів жорсткої державної економії було не стільки позицією уряду, скільки, знову ж таки, проявом суверенної волі народу.

Європейський Союз був заснований на подвійному принципі непорушної спільноти країн, що мають єдність, однак дотримуються національного суверенітету. Греція продемонструвала волю народу, що, з точки зору її уряду, мало призвести до нової шахової партії. Однак, натомість, Німеччина вирішила висунути безпосередню вимогу про значне обмеження суверенітету Греції шляхом створення європейського бюрократичного органу, завданням якого був моніторинг імплементації угоди та перейняття контролю над національними ресурсами Греції з метою їх перепродажу для отримання коштів. В деталі можна не вдаватися, важливий сам факт того, що Греція скористалась своїм суверенним правом, а Німеччина відповіла на це просуванням договору, який змусив Грецію поступитися цими правами.

Мотивація Німеччини

Про страхи Німеччини я говорив багато. Німеччина – це провідна країна-експортер, яка у збуті значного сегменту своєї продукції залежить від Європейської зони вільної торгівлі. Минулого місяця в Німеччині було зафіксовано рекордні показники торгівельних надходжень, що було б абсолютно неможливо без торгівлі як в єврозоні, так і в решті Європейського Союзу. Дестабілізація Європейського Союзу є безпосередньою загрозою національним інтересам Німеччини. Позиція Греції – особливо враховуючи грецький референдум – може в недалекому майбутньому призвести до такої дестабілізації.

Ця позиція, що так налякала німців, мала дві сторони. Перша сторона полягала в тому, що Афіни намагались використати свій державний суверенітет, аби змусити Європейський Союз піти їй на поступки для уникнення болючих наслідків жорсткої економічної політики. Це, в свою чергу, могло призвести до перенесення боргового тягаря з плечей Греції на плечі Європейського Союзу, тобто, Німеччини. Для останньої ЄС виступає як інструмент економічного зростання. Якщо Німеччина погодилась би на принцип, що передбачав її відповідальність за національні економічні проблеми, то ЄС, в межах якого знаходиться немало держав з фінансовими проблемами, міг би висмоктувати німецькі ресурси, підриваючи основоположні засади блоку, принаймні з точки зору Німеччини. А якщо Греція дійсно змогла б змусити Німеччину взяти на себе відповідальність за борг в довгостроковій перспективі, важко сказати, до чого це могло б призвести – а якраз цього й домагались грецькі виборці.

З іншого боку, якщо Греція вийшла б з ЄС, це створило б прецедент, що врешті-решт призвів би до розпаду блоку. Якби ЄС був заснований на принципі «схожості душ», цитуючи Ґете, тобто передбачав би вільний вхід та вихід, то довгострокове існування такого блоку видавалося б вкрай сумнівним. І, власне, не було причин, з яких ці сумніви не поширювалися б і на зону вільної торгівлі. Якщо держави могли б вільно виходити з ЄС, створюючи бар'єри для торгівлі, Німеччина опинилася б у світі суцільних тарифів, як європейських, так і інших. Для Німеччини такий сценарій – нічне страхіття.

Як я вже казав на минулому тижні, референдум загнав німців в глухий кут: Німеччина не моглані погодитися на вимоги Греції, ні дати Греції вийти з ЄС, ні дозволити собі виглядати наляканою цим виходом, ні проявити гнучкість. Протягом тижня Німеччина висувала ідею тимчасового виходу Греції з єврозони. Греція наразі має величезний борг і потребу розбудови економіки. Як це пов'язано з перебуванням в єврозоні чи з обігом драхми, не ясно. Тим більше не ясно, яким чином це мало допомогти Європі чи вирішити нагальні проблеми банківської системи. Греція банкрут, і в неї немає євро для сплати боргів чи врегулювання банківської системи. Та ж ситуація мала б місце, якби вона вийшла з ЄС. Пропозиція про тимчасовий вихід Греції з єврозони не мала жодного сенсу – добре виконана авантюра Німеччини. Коли ви відчайдушно чогось боїтесь під час переговорів, найкраща стратегія – вимагати саме цього.

Відновлення німецької домінації

Я навмисно назвав Німеччину, а не ЄС, для позначення сторони переговорів з Грецією. Німці протягом тривалого часу виступали в якості контролюючого суб'єкту ЄС. На цей раз вони і не намагалися це приховати. Як і свою лють. Фактично, вони відкрито підняли стяг німецької домінації, німецьких національних інтересів та німецького прагнення розтрощити опонента.  Французи та італійці разом з іншими країнами публічно ставили питання щодо позиції Німеччини. Однак, виявилося, що це не має значення. Німеччина приймала до уваги точки зору урядів цих держав, та остаточне рішення щодо переговорної позиції прийняв Берлін, оскільки в кінці-кінців саме Німеччина більше за всіх відчуває наслідки стриманості Франції чи Італії. Ці переговори відбувались в контексті усього Європейського Союзу, однак насправді належали німцям.

І, при цьому, німці зробили те, чого робити аж ніяк не бажали: цілком недвозначно воскресити ідею Німеччини як суверенної та ведучої європейської держави, яка має владу та бажання односторонньо нав'язувати свою волю іншій державі. Безперечно, процесуальні тонкощі голосування міністрів фінансів та прем'єр-міністрів було дотримано, однак саме німці насправді проводили переговори та нав'язували свою волю Греції.

Історично Німеччина була країною Європейського Союзу. Однією з основних цілей європейської інтеграції було залучення Німеччини в багатонаціональну європейську спільноту, щоб надати їй можливість економічного розвитку, при цьому виключивши роль, яку вони відігравалав 1871 – 1945 рр. Ключовим фактором у досягненні вищевказаного було забезпечення повної синхронності відносин Німеччини та Франції. Однак, мало місце побоювання, що економічне зростання Німеччини може призвести до виникнення асиметричної німецької політичної сили і вважалось, що міжнародна організація, в якій Франція та Німеччина завжди будуть тісно пов'язані, сприятиме зростанню Німеччини, не створюючи ризику появи німецької односторонньої сили.

Німці більше за всіх жадали успіху цього рішення, і багато їх дій були направлені саме на те, аби зберегти єдність міжнародного блоку. Однак, проводячи ці маневри, Німеччина перетнула дві межі. Перша, незначна, полягала в тому, що Франція та Німеччина не мали синхронності в роботі з грецьким питанням, хоча дистанція між ними не була навіть і близько достатньою аби порушити цілісність. Друга, більш серйозна: заключні переговори проходили під впливом односторонньої політичної сили Німеччини. З самого початку німецьку позицію підтримували декілька країн, зокрема східноєвропейських, які в додаток до невдоволення через висмоктування Грецією європейських грошей, не довіряють їх відносинам з Росією. У Німеччини були союзники. Але також були і опоненти – провідні країни, позиції яких просто було відкинуто.

Позицію цих держав було проігноровано в двох конкретних питаннях. Перше – будь-яке тимчасове вливання грошей в грецькі банки. Друге – вимога Німеччини, яка тепер була більш наполегливою, аніж будь-коли, щодо передачі Грецією фундаментального суверенітету своєї державної економіки, тобто, фактично, самої Греції. Німеччина вимагала, аби Греція допустила власну підпорядкованість моніторинговому суб'єкту ЄС, який, як показав Берлін в тих переговорах, буде знаходитися саме під її контролем.

Німці не хотіли цього робити, однак є різниця між тим, що держава хоче зробити, і тим, що вона зробить. Німеччина прагнула підсилення заходів жорсткої економічної політики Греції в обмін на підтримку її банківської системи. Берлін був занепокоєний не стільки позицією уряду, скільки грецьким референдумом. Якби Німеччина змусила грецький уряд капітулювати, то мова йшла б проз вичайні міжнародні переговори. Якби ж вона змусила уряд капітулювати перед лицем виборчого наказу грецького народу, то це виявилося би в багатьох відношеннях атакою на національний суверенітет, яка призвела б до необхідності прийняття рішення не на противагу уряду, а у безпосередній конфронтації з виборцями. Німці не могли просто погодитися з результатами референдуму, їм необхідно було відповісти вимогами щодо обмеження грецького суверенітету.

І, звісно, це не все. Тепер грецькому урядові необхідно імплементувати угоди, і робить він це в контексті референдуму. Через стан банківської системи ситуація в Греції жахлива. І саме цю больову точку використали німці для того, щоб змусити Грецію капітулювати. Однак, зараз Греція переживає не лише жорстку економічну політику, але й зовнішній контроль. Позиція німців ґрунтується на недовірі до греків. І мова йде не про теперішній уряд, а про електорат. Саме тому вони прагнуть здійснювати моніторинг та мати засоби контролю. З точки зору німців це має сенс, однак для греків це несе небезпеку.

Можливість виникнення напруги на континенті

У Другій світовій війні німці окупували Грецію. Як і для більшості європейських країн, пам'ять про цю окупацію відклалась в ДНК нації. Поточні події будуть асоціюватися з повторенням німецької окупації, що опоненти безумовно використають в якості аргументу. Стиль поведінки, з яким німці уклали та продовжили угоду для забезпечення зовнішнього контролю, пробудить історичні спогади німецької окупації. Яка вже почалась. Агресивну твердолобість німців можна розглядати як відношення, що мотивується німецькими страхами, але тоді виходить, що Німеччина завжди була наляканою країною із різкою і самовпевненою риторикою.

Суть проблеми нікуди не зникає, і не лише тому, що реакцію Греції важко передбачити; вибір між злиднями та суверенітетом – непростий, особливо зауважуючи, що греки залишаться і бідними, і дещо втратять суверенітет. Німеччина провела взірцеву екзекуцію Кіпру, а тепер Греції. Провідна європейська країна не буде йти на поступки боржникам, які не виконують своїх зобов'язань. За надану допомогу вона вимагатиме політичного підпорядкування. І Європа цього не забуде, якими б не були анти-грецькі настрої в даний момент.

Важко уявити більш віддалений від прагнень Німеччини сценарій перебігу подій. Але ані Греція не спроможна жити з вимогами німців, ні Німеччина з вимогами греків. Врешті-решт, банківська криза надала німцям неспростовний інструмент. Тепер же ж обставини вимагають аби греки пішли на такі заходи жорсткої економічної політики та передали ключові елементи свого суверенітету установам, що знаходяться під суцільним контролем або значним впливом Німеччини.

Що залишалось Німеччині? Що залишалось Греції? Трагедія геополітичної дійсності в тому, що реальні наслідки політичної діяльності мають мало спільного з початковими прагненнями їх вершителів.

Автор: George Friedman, «Stratfor»

Переклад: Іван Невмержицький, «Наступна республіка»

Імперія завдає удару у відповідь: Німеччина і грецька криза

comments powered by Disqus