Співчуття до ближнього

Статті 30.04.2013

Стосунки із сусідами для будь-якої нації питання важливе, а почасти і принципове. Дражливість сусідства різних національних проектів в усі часи ставала причиною конфліктів та навіть воєн. Тим більше, коли такі проекти розвивалися у конкурентній боротьбі між собою, стартувавши майже одночасно та ледь не постійно перебуваючи на очах одне у одного.

Контекст українсько-російських стосунків — це класична драма, у якій є місце світлим надіям та прикрим розчаруванням, дружбі та зраді, великій крові — спільній у жилах та пролитій на землю.

Відразу варто домовитися, що ми говоримо про стосунки між українською та російською націями. Потрібно правильно розрізняти національні та політичні структури, які не можуть бути тотожними на пострадянському просторі. Тож про стосунки сучасної нам України з РФ, а також про перспективи зносин між українською національною державою та Росією як із будь-якими іншими сусідніми державами треба говорити окремо. Наразі нас цікавить національний аспект взаємовідносин.

Треба відзначити, що цим стосункам приділено багато уваги. Тож спробуємо розібратися у них детально.

Про історичні рахунки із росіянами сказано вже достатньо, тож додавати що-небудь особливого змісту немає. Поважні дослідники та палкі ентузіасти проводять цікаві та інформативні розвідки, викладають архівні документи, аналізують історичні події, роблять висновки та навіть рахують у стовпчик те, що винні нам північні кузени. Проте варто розуміти, що контрибуції накладаються по результатах виграної війни. Чи виграли ми для таких вимог? Питання, на жаль, риторичне.

У чому полягає наша відмінність від росіян?

По-перше, росіяни багатші. Щоправда, багатство це — не наслідок особливого типу характеру, здібностей чи нахилів нації. Усе набагато банальніше — причиною такого стану речей є надра, наявність яких під землею не залежить від національного складу населення на поверхні.

По-друге, нас відрізняє сама дефініція свободи. Ніколи за свою історію росіяни не були вільними людьми. Починаючи із, скажімо, XVI чи XVII століття аж по сучасний нам період, російська нація була та залишалася позбавленою уявлення про те, чого варта гідність та саме людське життя. Права аристократичного класу так і не поширилися на широкі верстви нації. Зазвичай, у Європі таким джерелом поширення прав та вольностей були міста. Їхній особливий статус передавався мешканцям, міщанам, які зрештою формували новий клас, четвертий стан. Проте ані російські міста, ані інші поселення ніколи не знали свободи.

Варто зауважити, що за різниці є і подібність, про яку так люблять наголошувати поборники химерної ідеї «єдиного народу». Коріння цієї подібності проростає з XX століття. Саме спільний радянський знаменник в однаковій мірі розмив відмінності та сформував базу для спільного світосприйняття. Разом із СРСР ця химера, народжена у головах більшовиків та кабінетах сталінських бюрократів, померла.

Проте не її наслідки. Тож окрім міфів радянської історичної пропаганди, нас єднають і спільні мінуси суспільного життя — наприклад, алкоголізм та моральний занепад. Наголошення на таких мінусах росіян представниками національного руху, наносить автоматичний удар і по українцям.

То що ж робити нам із цим неоднозначним історичним спадком зараз та у майбутньому?

Свідомі реального стану речей українці та росіяни бачать перед собою одну і ту ж мету — подолання радянського минулого. Шляхи для цього є різні: повернення історичної пам’яті, економічні зміни, асиміляція радянців та розвиток власної національної, нерадянської культури.

Проте у росіян наразі є серйозна проблема: критична неможливість від’єднати радянську культуру від власне російської. Це стало наслідком того, що режим СРСР залишив на росіянах глибший і болючіший слід. Українська нація, яка протягом усіх темних років радянщини зберігала джерело власного національного духу у глибоких традиціях, апріорі має кращі умови для подолання тяжких наслідків.

Росіяни, понівечені як ніхто інший брехнею комуністичної влади, не можуть бути ані прикладом, ані навіть моделлю для порівняння, звертання до якої необхідне. Російська нація не лише втратила свій власний характер, але й не спромоглася стати суб’єктом влади в РФ. Від рішення чи просто думки росіян не залежить нічого навіть у власній країні. Тож чи варто нам прислухатися до них, щось доводити чи просто вимагати бути вислуханими?

Скоріш за все, кузени заслуговують певної солідарності в антирадянській боротьбі та елементарного співчуття.

Співчуття до ближнього

Картина — іль Мораццоне. Моління про чашу. Бл. 1612

Теги: Росія, радянське питання

comments powered by Disqus